Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Юрій Чумак звернув увагу на те, що захист права власності є ключовою умовою існування демократичної держави, а суди залишаються основним інструментом забезпечення цього захисту.
Про це повідомляє Судова влада.
Він нагадав, що законодавець протягом останніх років послідовно посилює гарантії добросовісних набувачів, що підтверджують і попередні зміни до цивільного законодавства, і новий Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 9 квітня 2025 року, спрямований на посилення правового захисту добросовісних набувачів.
Значна частина нинішніх спорів щодо витребування майна пов’язана з історичними обставинами, коли державна власність у різні періоди передавалася або відчужувалася з порушеннями. Суди вимушені шукати баланс між інтересом суспільства у відновленні законності (насамперед щодо земель природно-заповідного фонду, водного фонду чи об’єктів культурної спадщини) та необхідністю захищати право приватної власності, щоб уникати правової невизначеності й свавілля.
Юрій Чумак акцентував на ключових положеннях Закону № 4292-IX, який, зокрема, встановлює додаткові гарантії для добросовісних набувачів і передбачає п’ять категорій необоротоздатних активів, на які дія закону не поширюється. При цьому суддя зазначив, що перелік таких необоротоздатних активів досі не затверджений, що створює правову невизначеність: особа може придбати майно, яке формально відображене в усіх державних реєстрах, але фактично не повинно було бути об’єктом цивільного обороту.
Окремо суддя зупинився на презумпції добросовісності набувача та підкреслив, що саме позивач повинен довести недобросовісність, зокрема те, що набувач знав або повинен був знати про неможливість відчуження майна. Він також пояснив особливості застосування нового закону в частині вибору способу захисту: якщо позов заявлено як негаторний, суд розглядає його саме як негаторний, тоді як вимога про внесення коштів на депозит застосовується лише до віндикаційних позовів.
Підсумовуючи, Юрій Чумак повідомив, що Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України щодо темпоральної дії перехідних положень Закону № 4292-IX, зокрема щодо можливості зворотної дії в часі та природи встановленого 10-річного строку — чи є він присічним, чи різновидом позовної давності. Суддя також навів приклад спорів щодо малої приватизації, у яких законодавець визначив тримісячний строк позовної давності, що впливає на підхід судів до розгляду таких справ.
Постанова СП КГС ВС від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 – Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як “добросовісність”, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.
Постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором – також від того, як саме майно
вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
Постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обовязків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).
Постанова ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, повязаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у звязку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
Постанова КГС ВС від 11.03.2025 у справі № 922/647/22 Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з
нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Постанова КГС ВС від 16.04.2025 у справі № 910/17006/23 Особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця
права на відчуження. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її
відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння Набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.
Таким чином, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: а) набувач має бути добросовісним набувачем – він не повинен знати, що купує майно не у власника; б) майно має бути отримане за відплатним договором; в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.