Прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат: ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий суддя Філінюк І. Г., судді Бєляновський В. В., Богатир К. В.)

у справі за позовом прокурора – керівника Каховської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації

до Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-Груп»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

1.      Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2021 року керівник Каховської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради (далі – Рада) та Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації (далі -Департамент) звернувся до Комунального закладу Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» (далі – Відповідач-1, Пансіонат) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-Груп» (далі – Відповідач-2, Товариство) з позовом, у якому просив:

– визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 16.02.2018 до договору поставки природного газу від 01.02.2018 (далі – Договір), укладену між Товариством та Пансіонатом;

– визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 19.02.2018 до Договору, укладену між Товариством та Пансіонатом;

– визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 22.02.2018 до Договору, укладену між Товариством та Пансіонатом;

– стягнути з Товариства на користь Департаменту надмірно сплачені грошові кошти в сумі 141 275,22 грн.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, керівник Каховської місцевої прокуратури зазначив, що спірні додаткові угоди до Договору, за якими зменшено обсяги поставки газу при збільшенні ціни за одиницю товару, не відповідають тендерній документації, укладені сторонами всупереч інтересам держави, за відсутності на це підстав, а саме без жодного обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на природний газ, що свідчить про порушення положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та умов укладеного сторонами Договору.

Також вказав, що порушені державні інтереси є незахищеними, оскільки суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження щодо здійснення необхідного захисту інтересів держави, свої обов`язки не виконують, що відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон) покладає на органи прокуратури обов`язок здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред`явлення цього позову.

2.      Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Рішенням від 18.05.2021 Господарський суд Херсонської області (суддя Ярошенко В. П.) позовні вимоги задовольнив; визнав недійсними додаткові угоди № 1 від 16.02.2018, № 2 від 19.02.2018, № 3 від 22.02.2018 до  Договору, укладені між Товариством та Пансіонатом; стягнув з Товариства на користь Пансіонату надмірно сплачені грошові кошти за Договором у сумі 141 275,22 грн; стягнув з Товариства на користь Херсонської обласної прокуратури (далі – Прокуратура) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4 054,00 грн; стягнув з Пансіонату на користь Прокуратури витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4 054,00 грн.

2.2.     Суд першої інстанції встановив, що внаслідок укладення сторонами спірних додаткових угод до Договору вартість одиниці товару змінилась таким чином, що остаточна ціна стала вищою за ті пропозиції, які пропонував інший учасник під час проведення торгів. При цьому Відповідачі не надали суду документального підтвердження коливання ціни на природний газ у період укладення цих додаткових угод, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що під час внесення змін до Договору були порушені положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є підставою для визнання їх недійсними.

Також суд визнав наявними підстави для представництва інтересів держави в цьому спорі прокурором.

3.         Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1.     Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 апеляційну скаргу Пансіонату задоволено; рішення Господарського суду Херсонської області від 18.05.2021 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову; стягнуто з Прокуратури на користь Пансіонату витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 620,00 грн; Господарському суду Херсонської області доручено видати наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

3.2.     Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором у цьому позові, вказавши, що захист цих інтересів не здійснюють уповноважені органи, у тому числі Рада, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження. Разом з тим до моменту повідомлення прокурора про представництво інтересів держави Рада як засновник Пансіонату та розпорядник коштів обласного бюджету дії на захист інтересів держави не вчиняла, що свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави відповідно до статті 23 Закону.

Апеляційний господарський суд частково погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, однак, що спірні додаткові угоди є нікчемними в силу закону, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, то позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Разом із цим, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення надміру сплачених коштів за Договором, суд апеляційної інстанції вказав на їх помилковість у частині стягнення цих коштів саме на користь Департаменту, який не є стороною Договору, а відтак не може бути отримувачем цих коштів за Договором. Водночас належний позивач за такою вимогою не позбавлений права звернутися з відповідним позовом про стягнення надміру сплачених коштів за Договором (аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20).

4.            Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1.        Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі – Скаржник, Прокурор) звернувся з касаційною скаргою, у якій просить змінити постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 в цій справі в частині стягнення з Прокуратури витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, на користь Пансіонату в розмірі 13 620 грн, виклавши мотивувальну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції в такій редакції: «Стягнути з Херсонської обласної ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, на користь Комунального підприємства Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» у розмірі 13 620 грн солідарно». Також зазначив реквізити, на які просить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги.

5.            Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

5.1.       Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону, а також з порушенням статті 53, пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 23.11.2020 у справі № 908/1578/19, від 23.02.2021 у справі № 908/2005/19.

5.2.       Також зазначає, що Рада та Департамент набули статусу позивачів у цій справі, враховуючи висновок суду апеляційної інстанції про те, що прокурор звернувся до суду за наявності підстав для представництва, з огляду на бездіяльність уповноваженого органу державної влади щодо захисту порушених інтересів.

6.            Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1.        08.12.2021 від Ради надійшли письмові пояснення, у яких вона просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Прокурора та залишити в силі постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021.

6.2.        Вважає, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарський кодекс України (далі – ГК України) та Закон України «Про публічні закупівлі» не передбачають повноважень обласної ради як органу місцевого самоврядування та власника закладу щодо здійснення безпосереднього контролю за проведенням останнім публічних закупівель. Рада не є стороною Договору та додаткових угод до нього, не переказувала кошти, не є стягувачем коштів та не проводила перевірку діяльності Пансіонату, на підставі якої можна було б встановити порушення вимог закону в його діяльності.

6.3.        20.12.2021 Департамент подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити подану скаргу без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 – без змін.

6.4.        Зазначає, що Департамент не має законодавчого та фінансового підґрунтя щодо проведення в інтересах Пансіонату позовної роботи з підприємствами та організаціями, з якими Пансіонат уклав договори, та представляти його інтереси в суді.

6.5.        Вказує, що суд першої інстанції при перевірці підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі не звернув увагу на відповідь Департаменту прокурору, за якою Департамент не є учасником і відповідальною стороною в договорах, укладених підпорядкованими закладами з питань їх господарської діяльності. Суд надав неправильну оцінку повноваженням Департаменту, визначеним у підпункті 35 пункту 7 Положення про Департамент соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації, а також тому факту, що цим Положенням визначено основними завданнями Департаменту забезпечення державної соціальної політики на території Херсонської області у сфері соціального захисту населення, але не визначено повноважень Департаменту щодо фінансового контролю у сфері закупівель.

6.6.        На думку Департаменту, за обставин виключення законодавцем органів прокуратури з переліку платників, які звільняються від сплати судового збору, звільнення прокурорів від сплати судового збору, відстрочення при зверненні до суду може розцінюватися як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу – юридичними та фізичними особами.

7.            Розгляд справи Верховним Судом

7.1.        29.11.2021 ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі – КГС ВС) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора та призначено розгляд скарги на 11.01.2022; відмовлено в задоволенні клопотання Прокурора про зупинення виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у цій справі; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.12.2021.

7.2.        Ухвалою від 11.01.2022 КГС ВС справу з касаційною скаргою Прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 в частині стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів КГС ВС вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 488/6719/14-ц, в частині застосування пункту 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) щодо покладення судових витрат з оплати судового збору на прокурора.

7.3.        Ухвалою від 01.02.2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу за касаційною скаргою Прокурора на 05.04.2022.

7.4.        05.04.2022 розгляд справи не відбувсяу зв`язку з неможливістю проведення Великою Палатою Верховного Суду відкритих судових засідань за участі представників учасників справи, оскільки Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, а на період дії правового режиму воєнного стану посилено охорону приміщень Верховного Суду та обмежено доступ до них осіб, які не є працівниками Верховного Суду.

7.5.        Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено, зокрема, з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

7.6.        Ураховуючи викладене, ухвалою від 15.06.2022 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників, що розгляд справи відбудеться 17.08.2022 о 12 год 00 хв. Повідомлення для учасників справи було розміщено також на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

7.7.        Ухвалою від 17.08.2022 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи, що розгляд справи відбудеться 05.10.2022 об 11 год 00 хв. Повідомлення для учасників справи було розміщено на офіційному вебпорталі «Судова влада України»

8.            Позиція Великої Палати Верховного Суду

8.1.        Частина третя статті 2 ГПК України визначає серед основних засад (принципів) господарського судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12).

8.2.        Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

8.3.        Статтею 129 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат, пунктом 2 частини першої якої встановлено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові – на позивача.

8.4.        ЦПК України містить у цілому схожі положення. Так, відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові – на позивача.

8.5.        Норми господарського процесуального закону визначають також порядок відшкодування витрат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідно до якого судові витрати такої третьої особи стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина тринадцята статті 129 ГПК України).

8.6.        Аналогічне положення містить також частина дванадцята статті 141 ЦПК України.

8.7.        Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

8.8.        Відповідно до частин другої, третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

8.9.        Зазначені особи беруть участь у справах, що передбачено частиною третьою статті 41 ГПК України, та можуть бути сторонами у справі згідно із частиною першою статті 45 ГПК України.

8.10.     У цій справі прокурор в інтересах держави в особі Ради та Департаменту звернувся до суду з позовом, який був задоволений рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.05.2021.

8.11.     За наслідками перегляду цього рішення Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.09.2021 апеляційну скаргу Пансіонату задовольнив; рішення Господарського суду Херсонської області від 18.05.2021 скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Ради та Департаменту; стягнув з Прокуратури на користь Пансіонату витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 620, 00 грн.

8.12.     Звертаючись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, Прокурор просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції лише в частині розподілу судових витрат щодо покладення на нього обов`язку з відшкодування на користь Пансіонату суми судового збору, сплаченого останнім за розгляд апеляційної скарги.

8.13.     Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, здійснює прокуратура.

8.14.     Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

8.15.     Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

8.16.     Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).

8.17.     Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

8.18.     Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

8.19.     Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

8.20.     Частина третя статті 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України містить аналогічну норму).

8.21.     Відповідно до частини четвертої цієї ж статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

8.22.     При цьому частиною четвертою статті 23 Закону передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав представництва.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

8.23.     Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

8.24.     У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги таке.

8.25.     За частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

8.26.    Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 56 ЦПК України).

8.27.     Разом із цим загальна норма частини першої статті 55 ГПК України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).

8.28.     Частиною другою статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) – на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

8.29.     Частини перша та друга статті 42 ГПК України містять переліки прав та обов`язків учасників справи, які не є вичерпними.

8.30.     Схожі положення містять відповідно частина перша статті 57, частина друга статті 49, частина перша статті 43 ЦПК України.

8.31.     Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі – позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

8.32.     З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

8.33.     У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій визнали наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, дійшовши висновку, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Рада, до виключної компетенції якої належить затвердження обласного бюджету, та на яку покладено обов`язок щодо представництва спільних інтересів територіальних громад, селищ, міст у межах законодавчо визначених повноважень.

8.34.     Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи перегляд судового рішення в межах, визначених статтею 300 ГПК України, не досліджує ці висновки, а обмежується у своїх висновках лише питаннями, пов`язаними з розподілом судових витрат у цій справі.

8.35.     Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та прийнявши нове про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов правильного висновку про існування підстав для покладення на прокурора обов`язку з відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на користь Пансіонату.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, здійснюючи розподіл судових витрат за участі прокуратури за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справах № 905/1227/17 (постанова від 27.11.2018), № 362/44/17 (додаткова постанова від 21.08.2019).

8.36.     Доводи Скаржника про те, що саме Рада та Департамент набули статусу позивачів у цій справі (підпункт 5.2 цієї постанови), тому обов`язок з відшкодування судового збору мав бути покладений саме на них, таким чином спростовуються з огляду на наведені вище висновки.

Щодо відступу від висновків

8.37.     Ця справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступу від висновку, викладеного в постанові від 15.12.2021 у справі № 488/6719/14-ц, у якій колегія Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі – КЦС ВС), виснувавши про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, частково скасувала прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та прийняла нове про відмову в задоволенні позову прокурора Корабельного району м. Миколаєва, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, стягнувши з Миколаївської місцевої прокуратури № 2 на користь особи, касаційну скаргу якої було частково задоволено, Семенюк Олени Анатоліївни 365,40 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, та 487,20 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

8.38.     Зазначена постанова КЦС ВС не містить висновку щодо застосування норми права, який є таким, що не відповідає викладеній у цій постанові Великої Палати Верховного Суду правовій позиції.

8.39.     Водночас у постанові від 09.04.2019 у справі № 911/169/18 КГС ВС дійшов висновку про те, що зі змісту положень частин першої – третьої статті 45, частини першої статті 123, пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі (новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, – у випадку скасування або зміни судового рішення – підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України) здійснюється між сторонами, а також на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 129 ГПК України, з покладенням судових витрат на відповідну сторону у справі – позивача або відповідача, незважаючи на те, чи позов поданий позивачем (або відповідачем у разі подання зустрічного позову), чи в його інтересах іншою особою, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, стаття 53 ГПК України). Отже, прокурор у розподілі судових витрат у справі участі не бере.

8.40.     Схожі висновки викладені також у постановах від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 23.11.2020 у справі № 908/1578/19, від 12.01.2021 у справі № 908/730/19, від 23.02.2021 у справі № 908/2005/19, від 15.06.2021 у справі № 922/4293/19,  на які послалася колегія суддів КГС ВС, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також у постановах від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19, від 20.04.2021 у справі № 905/34/19, від 07.12.2021 у справі № 915/1118/20, від 09.04.2019 у справі № 911/169/18, від 16.03.2021 у справі № 908/900/19, від 24.05.2022 у справі № 923/794/21, від 09.06.2022 у справі № 922/3463/19, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 13.01.2022 у справі № 910/6341/21, від 06.08.2021 у справі № 922/2030/20, від 25.05.2022 у справі № 916/1976/18, від 22.04.2022 у справі № 922/1658/20, від 30.05.2019 у справі № 918/163/18, від 14.07.2021 у справі № 707/218/20, від 26.05.2022 у справі № 707/207/20, від 04.05.2022 у справі № 363/1409/18, від 20.07.2022 у справі № 707/209/20.

8.41.     За наведених вище мотивів Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, стосовно застосування норм ГПК України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.

8.42.     Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Скаржника (підпункт 5.1 цієї постанови) на те, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону та порушення норм статті 53 ГПК України.

8.43.     Також у постанові від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18 КГС ВС вказав на справедливість підходу, за якого враховується позиція особи, в інтересах якої подано позов при вирішенні питання про розподіл судових витрат задля виключення можливості покладення обов`язку щодо відшкодування витрат зі сплати судового збору на особу, в інтересах якої подано прокуратурою позов та яка заздалегідь вважала таку позицію прокуратури незаконною та послідовно, упродовж розгляду справи, заперечувала проти позиції прокуратури. За наведеного КГС ВС дійшов висновку про необхідність залишення без змін прийнятих у справі судових рішень у частині розподілу судових витрат, які були покладені на прокуратуру у зв`язку з відмовою в задоволенні поданого позивачем в інтересах держави позову.

8.44.     Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи (підпункт 8.32 цієї постанови).

9.       Висновки щодо застосування норми права

9.1.        Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

9.2.        За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі – позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

9.3.        Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

10.    Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1.     Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10.2.     Згідно з пунктом першим частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

10.3.     Як передбачено частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.4.     За наведених мотивів постанова апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині, що стосується розподілу судового збору за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку, підлягає залишенню без змін, а подана касаційна скарга – без задоволення.

10.5.     Ураховуючи, що в іншій частині постанова апеляційного господарського суду не оскаржувалась, перегляд її в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1.    Касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2.    Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 923/199/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.