18 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, про визначення місця проживання дітей.
Суд установив, що після розлучення ОСОБА_1мешкаларазом із дітьми у будинку чоловіка – ОСОБА_2. Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку колишнього чоловіка.
Районний суд відмовив у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей з тих підстав, що малолітні діти мешкають в одному будинку разом з батьком та матір’ю, перебувають на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та визнав місце проживання малолітніх дітей із матір’ю.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Відповідно до положень ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них. Якщо батьки не змогли дійти згоди в тому, з ким буде проживати дитина, це питання вирішує орган опіки та піклування чи суд (стаття 161 СК України).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У справі, що переглядалася, орган опіки та піклування дійшов висновку, що є неможливим визначення місця проживання малолітніх дітей з огляду на те, що діти разом з батьком та матір’ю проживають в одному будинку та перебувають на утриманні та вихованні обох батьків.
Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (утому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд,виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.
Апеляційний суд, установивши, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільне господарство не ведеться, правильно вирішив спір та задовольнив позов.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі No288/39/20 (провадження No 61-17698св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95654142