12 грудня 2019 року Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та її поділ.
Позивач зазначила, що вона разом із відповідачем проживала однією сім’єю у своїх батьків з січня 2008 року. В квітні 2008 року вона завагітніла. 05 травня 2008 року ними була придбана спірна квартира, укладено кредитний договір та договір іпотеки. 31 травня 2008 року сторони зареєстрували шлюб, а в лютому 2015 року шлюб між сторонами було розірвано. Згоди з відповідачем щодо розподілу квартири вони не дійшли, тому вона звернулася до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки це підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, а саме: актом ОСББ «Весняний», свідченням сусідів батьків позивача, показаннями свідків, які є друзями сторін, та дійшов висновку, про те що у період з січня 2008 року і до 31 травня 2008 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, під час яких було придбано квартиру, що в силу положень статті 368 ЦК, статей 60, 74 СК України, є їх спільною власністю.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з їх недоведеністю.
За результатами розгляду Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив таке.
Судами встановлено, що на підтвердження факту проживання однією сім’єю, позивачем надано Акт про проживання, виданий ОСББ «Весняний»,за яким ОСОБА_2 спільно проживав з ОСОБА_1 у період з січня 2008 року до 01 березня 2009 року у квартирі її батьків. Цей факт підтвердили й свідки.
Апеляційний суд вказував, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги показання свідків зі сторони позивача на підтвердження того, що сторони проживали однією сім’єю у вказаний період, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.
Разом із тим, у справі, що переглядається встановлено, що заперечуючи факт постійного поживання відповідач надав довідку ОСББ «Корабел-2»,що підтверджує його проживання у період з березня 2005 року до травня 2008 року за іншою адресою. Дані цієї довідки також підтверджуються змістом Анкети індивідуального позичальника, яка заповнювалась відповідачем з метою укладення кредитного договору для придбання спірної квартири. У цій анкеті щодо сімейного стану відповідач зазначив, що він є розлученим, а у заяві на ім’я нотаріуса від 5 травня2008 року стверджував, що у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання квартири він не перебував.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який не заперечував й сам відповідач, не може свідчити проте, що сторони проживали в зазначений період однією сім’єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім’ї.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі No 490/4949/17 (провадження No 61-46210св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86400911