У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим за шість місяців.
ОП КГС ВС розглянула справу за позовом Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Атомкомплект” (далі – ДП “НАЕК “Енергоатом”) до Приватного підприємства “ОККО-Контракт” (далі – ПП “ОККО-Контракт”) про стягнення неустойки у розмірі 289 576,87 грн за прострочення виконання обов’язку щодо поставки товару за договором поставки.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між ДП “НАЕК “Енергоатом”(покупець) та ПП “ОККО-Контракт” (постачальник)
укладено договір поставки від 17.09.2018 (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов’язався поставити бензин, а покупець прийняти і оплатити продукцію протягом 10 робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.
У п. 7.2 Договору сторони погодили, що за порушення строку поставки продукції
за Договором постачальник зобов’язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1%
вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не
більше 30 % вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних
санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов’язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує
штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
Судами встановлено, що зважаючи на дату укладання договору, останній день строку поставки – 01.10.2018 (протягом 10 робочих днів з моменту укладення
договору). У Специфікації No1 визначено, що загальна кількість продукції становить 78,389 т.
На виконання Договору ПП “ОККО-Контракт” поставив продукцію у кількості 70,72 тони. Станом на 01.09.2020 залишок товару у кількості 7,669 т не був поставлений ПП “ОККО-Контракт”.
В обґрунтування позовних вимог ДП “НАЕК “Енергоатом” посилалось на прострочення виконання ПП “ОККО-Контракт” обов’язку щодо поставки товару за договором поставки від 17.09.2018.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для
нарахування пені понад визначений частиною шостою статті 232 ГК України строк, апеляційний суд врахував також висновок Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 15.11.2019 у справі No 904/1148/19, про те, що умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов`язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Спірним є питання нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов`язань за Договором.
Згідно з частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України у разі якщо
розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі,
передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено
договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або
у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми
зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою
ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних
санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов’язання.
У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
ОП КГС ВС зауважила, що пункт 7.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням “до дати фактичного виконання”, тощо.
Умову, передбачену у п. 7.2. Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах КГС ВС від 15.11.2019 у справі No904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі No 911/634/19.
Крім цього, ОП КГС ВС, уточнила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених
між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити,
чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
У зв’язку з зазначеним, ОП КГС ВС погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог про
стягнення з відповідача неустойки в розмірі 16 331,74 грн., що була нарахована понад строк, передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
Постановою ОП КГС ВС залишено без змін постанову Північного апеляційного
господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 16 331,74 грн.
Детальніше з текстом постанови ОП КГС ВС від 20.08.2021 у справі No 910/13575/20 можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/99202201.