ВП ВС відступила від правового висновку ВСУ щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об’єкт незакінченого будівництва, визначивши, щодо прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу об’єкта незакінченого будівництва суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали й конструктивні елементи такого будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об’єктом спільної сумісної власності,
визнання права власності, поділ майна в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 04 вересня 2004 року, який розірвано на підставі рішення у 2018 році.
У період шлюбу, а саме 11 серпня 2005 року сторони за спільні кошти за договором купівлі-продажу придбали житловий будинок. Право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_2.
Площа придбаного будинку становила 69,4 кв. м, розмір жилої площі становив 46 кв. м. Житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 873 кв. м,
власником якої була Роздільнянська міська рада Одеської області.
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, складеного суб’єктом господарювання – ПП ОСОБА_4 у 2016 році, у вказаному будинку наявні самочинно збудовані будівлі та переобладнані приміщення. Загальна площа будинку становить 124,8 кв. м, житлова – 62 кв. м, підсобна – 62,8 кв. м. Самочинно збудована або переобладнана площа становить 94,5 кв. м.
У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2020 року
судовий експерт зробив висновок, що на земельній ділянці , що призначена під
індивідуальну житлову забудову, самочинно зведені такі будівлі: житлова прибудова (літ. «А1»), літня кухня (літ. «В»), гараж (літ. «Г»). Будівлі, які збудовані самочинно, мають 100 % готовності, але через відсутність декларації про готовність об’єкта до експлуатації, розглядаються як незавершене будівництво та класифікуються як будівельні матеріали, з яких збудовані будівлі.
Суди відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання нерухомого майна
спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна в натурі, визначивши, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Не підлягають поділу (виділу) об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70СК України).
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За змістом частини другої цієї статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об’єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6 -130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18) та ін.
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження №14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження
№№ 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного
нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму
рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку
Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об’єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об’єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об’єкта незавершеного будівництва.
Позивачка наполягала, що первинний об’єкт нерухомого майна – житловий будинок (з господарськими будівлями та спорудами) загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 46 кв. м, що придбаний сторонами 11 серпня 2005 року у період шлюбу, не є самочинним будівництвом і його можна поділити у рівних частинах між сторонами.
Самочинною є житлова прибудова (літ. «А1»), збудована у 2006 році.
Вказувала, що з висновку експерта вбачається, що житловий будинок, придбаний сторонами за час шлюбу, є самостійним об’єктом і відповідно до вимог статей 60, 69 СК України може бути поділений між ними.
Позивачка на такій обставині наголошувала й у своїй касаційній скарзі, і в позовній заяві та апеляційній скарзі, однак суди першої та апеляційної інстанцій їй належної оцінки не надали, доказів у цій частині не дослідили, чим не дотрималися принципу змагальності сторін, а суд касаційної інстанції таких повноважень позбавлений.
У зв’язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної
інстанцій – скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду
першої інстанції.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19 можна ознайомитися за посиланням: https://reestr.court.gov.ua/Review/110255611.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.