Спори, що виникають із виконання чи невиконання договірних/недоговірних зобов’язань

Неефективним способом захисту порушеного права кредитора є вимога про визнання недійсною довіреності щодо укладення правочину, вчиненого на шкоду кредитору, в результаті якого відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу майна, оскільки це не поновлює порушене право

24 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про визнання довіреності недійсною.

Звертаючись із цим позовом,ОСОБА_1 зазначив,що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім«Камілла». Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу посвідчив довіреність від імені ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_3 на представлення його інтересів. Кредитор просив суд визнати недійсною довіреність, за якою повірений від імені боржника ОСОБА_3подарував його майно (земельні ділянки та квартири) третій особі.ОСОБА_1 вважав указану довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржником від виконання цивільно-правових зобов’язань.

Суд першої інстанції, рішення якого апеляційний суд залишив без змін, відмовив у задоволенні позову,оскільки під час оформлення довіреності дотримано всі вимоги ЦК України.

Верховний Суд змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виклавши їх мотивувальну частину в іншій редакції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України , якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд на підставі викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб ’єкти , чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб ’єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи;інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати);враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином),може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочині має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, які дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема належить те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядалася, позивач посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна відповідача з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права ОСОБА_1 як кредитора відповідача.

Позивач пов’язував порушення своїх прав як кредитора саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, у результаті яких ОСОБА_2 відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення.

Крім того, не пред’явлено вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир;видача відповідачем оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на шкоду кредитору.

Верховний Суд зауважив, що вимога про визнання недійсною оспорюваної довіреності є неефективним способом захисту і в її задоволенні необхідно відмовити саме з цієї підстави. Проте суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю, а тому судові рішення змінено в мотивувальній частині.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі No757/33392/16 (провадження No 61-10541св19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95213197