Ставка судового збору за подання до госпсуду заяви кредиторів з грошовими вимогами визначається у фіксованому розмірі, а не пропорційно від визнаних судом вимог

КГС ВС розглянув касаційну скаргу ПАТ АБ “Укргазбанк” на постанову Північно-
західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23.11.2020 в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ АБ “Укргазбанк” у справі No 918/356/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 і прийняв постанову, в якій зазначив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.05.2020 відкрито
провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1, введено
процедуру реструктуризації боргів боржника.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.11.2020 за результатами попереднього судового засідання, зокрема, визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника грошові вимоги ПАТ АБ “Укргазбанк” на загальну суму 693 794 грн 75 коп., з яких 692 954 грн 37 коп. – вимоги, які є забезпеченими та підлягають задоволенню за рахунок коштів від продажу майна, що є предметом забезпечення; включено до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, витрати на оплату судового збору ПАТ АБ “Укргазбанк” у розмірі 840 грн 38 коп.

У частині задоволення вимог ПАТ АБ “Укргазбанк” на суму 2 777 014 грн 36 коп.
відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021
ухвалу Господарського суду Рівненської області від 23.11.2020 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ПАТ АБ “Укргазбанк” подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ АБ “Укргазбанк” на суму 2 777 014 грн 36 коп. та стягненні судового збору в сумі 3 363,62 грн, а також прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги кредитора ПАТ АБ “Укргазбанк” до боржника ОСОБА_1.

ОЦІНКА СУДУ

КГС ВС, скасовуючи судові рішення частково та направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області, зазначив таке.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо пропорційного
розподілу витрат кредитора зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про
банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Водночас Закон містить норми, що визначають порядок та ставки сплати судового збору за подання до суду позовних заяв, інших заяв та скарг особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб,
встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У підпункті 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону визначено, що ставка
судового збору за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, ставка судового збору за подання до господарського суду заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника визначається у фіксованому розмірі, а не пропорційно від визнаних судом вимог.

Водночас витрати кредитора на сплату судового збору належать до витрат,
пов’язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, та підлягають включенню до реєстру вимог боржника відповідно до вимог статті 64 КУзПБ.

Згідно із частинами першою та другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково
перевіряти докази.

Процесуальні порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанції щодо
повноти дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважала такою
процесуальною помилкою, яка порушила принцип пропорційності господарського судочинства та баланс інтересів сторін у справі і, як наслідок, не забезпечила справедливого розгляду справи.

У зв’язку із зазначеним КГС ВС дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустилися суди попередніх інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків у цій справі.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 19.05.2021 у справі No 918/356/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97783504.