Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення
перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення та визначення
порядку користування квартирою, посилаючись на те, що сторони є співвласниками трикімнатної квартири, однак відповідачі створюють йому
перешкоди у користуванні квартирою.
Заочним рішенням районного суду позов задоволено частково. Рішення мотивовано тим, що позивач є власником 1/4 частки спірної квартири, а відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю.
Постановою апеляційного суду заочне рішення районного суду залишено без змін.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши про те, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідачки ОСОБА_3 про
розгляд справи, у зв’язку з чим вона не мала рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також не могла нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які посилалася як на підставу своїх заперечень. Однак суд апеляційної інстанції залишив це без уваги, не оцінивши аргументи апеляційної скарги щодо порушення норм цивільного процесуального права, що суперечить пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та практиці ЄСПЛ.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 202/4557/22 (провадження № 61-10493св23) можна ознайомитись за посиланням — https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393441
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.