07 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шевченківського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі – відділ РАЦС), треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, П’ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення батьківства та визнання права власності в порядку спадкування.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що перебувала у зареєстрованому
шлюбі з ОСОБА_2, але проживала з ОСОБА_4, від якого народила дитину. В актовому записі про її народження батьком дитини зазначено ОСОБА_2, оскільки дитина була народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, на яку, як спадкоємець першої черги, має право його біологічна донька ОСОБА_5. На підставі зазначеного позивач просила суд встановити факт, що батьком дитини є ОСОБА_4; зобов’язати відділ РАЦС виключити відомості з актового запису про народження дитини про батька дитини ОСОБА_2 та замінити його новим – ОСОБА_4; змінити по батькові, прізвище дитини; визнати за нею право власності на будинок у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, встановив факт, що батьком ОСОБА_5 є померлий ОСОБА_4. Також внесено до актового запису
про народження зміни по батькові дитини, її батьком зазначено ОСОБА_4. Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4.
Верховний Суд скасував рішення у частині задоволення позову про встановлення факту батьківства, змінив рішення у частині задоволення позову про виключення відомостей з актового запису про народження дитини і залишив рішення без змін у частині вирішення позовних вимог про визнання права власності ОСОБА_5 на спадкове майно, зазначивши таке.
Встановлюючи факт, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5 на підставі статті 315 ЦК України, суди не врахували, що згідно з нормами статей 7, 8, 10 СК України
застосування норм цивільного законодавства допускається, якщо особисті немайнові відносини не врегульовані СК України. Разом із тим спірні правовідносини щодо встановлення факту батьківства за рішенням суду урегульовані статтею 130 СК України.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства
є запис про батька дитини за вказівкою матері. Проте дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (частина друга статті 122 ЦК України). Враховуючи, що ОСОБА_5 народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, її батьком у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2.
Матеріали справи не містять відомостей, а позивач не довела, що запис про батька дитини ОСОБА_5 вчинено за її вказівкою за правилами статті 135 СК України. Відсутність даних про те, чи було зроблено запис про батька дитини малолітньої ОСОБА_5 за вказівкою матері виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту батьківства щодо померлого ОСОБА_4, з яким мати дитини не перебувала у шлюбі, на підставі статті 130 СК України.
Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису
про народження дитини щодо батька дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини урегульовані нормами ЦПК України.
Проте суди не врахували, що відповідно до статті 138 СК України вимога матері
про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про
народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. При цьому у СК України не урегульовано вирішення питання щодо вказаної вимоги матері у разі смерті особи, яка повинна подати заяву про своє батьківство.
Заявляючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 заяву про своє батьківство
стосовно ОСОБА_5 не подавав, оскільки загинув до народження дитини, однак за життя своєю поведінкою визнавав своє батьківство щодо ненародженої дитини, якою була вагітна ОСОБА_1.
Колегія суддів дійшла висновку, що поведінка ОСОБА_4 за життя свідчить про
визнання ним батьківства відносно дитини ОСОБА_5 та намір подати заяву про
визнання батьківства щодо неї, який він не зміг реалізувати у зв`язку із загибеллю до народження дитини.
За таких обставин, враховуючи те, що концепція статті 138 СК України спрямована на можливість жінки, яка народила дитину у шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка шляхом пред’явлення позову про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині виключення запису про ОСОБА_2 з актового запису про народження ОСОБА_5 і внесення відомостей про ОСОБА_4 як про її батька.
Верховний Суд взяв до уваги право ОСОБА_5 знати свого батька та можливість
реалізувати спадкові права, а також беручи за основу римську максиму
lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt (жодні встановлення цивільного права
не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості), дійшов висновку про необхідність внесення змін до актового запису про народження дитини, що і зробили суди першої та апеляційної інстанцій.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі No 336/1357/16-ц (провадження No 61- 1452св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98646234