Тимчасові обмеження прав особи, що здійснює домашнє насильство, мають бути пропорційними меті застосування щодо неї обмежувального припису

26 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.

У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього так і обов`язки: 1) заборонено наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, 2 ) заборонено наближатися до ОСОБА_1 ближче ніж на 100 метрів; 3) заборонено особисто або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 4) заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Встановлено строк дії обмежувального припису, що стосується заборон та обмежень, строком на 6 місяців з дня ухвалення рішення суду.

Обмежено спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_4 за місцем її перебування та навчання у дошкільному навчальному закладі «Вишиванка» строком на 1 місяць, який відраховується з дня ухвалення рішення суду.

Постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року апеляційну скаргу заінтересованої особи ОСОБА_2 задоволено. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами як колишнім подружжям існує конфлікт стосовно виховання та спілкування з малолітньою дитиною, який не можна вважати насильством.Після закінчення дії попереднього обмежувального припису щодо ОСОБА_2 доказів вчинення ним фізичного чи психологічного насильства заявником не надано, як і не надано доказів наявності ризиків застосування насильства у майбутньому.

У справі, що переглядається, встановлено також, що вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 лютого 2019 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, тобто умисного нанесення легкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_1. Вказаний вирок набрав законної сили.

22 травня 2019 року ОСОБА_2 вчинив дії, які стали підставою для звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів та реєстрації кримінального провадження No 12019030060000349 від 23 травня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 жовтня 2019 року у справі No 154/2622/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, а провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених частиною другою статті 38 КУпАП.

Вказаною постановою встановлено, що22 травня 2019 року близько 20 год. ОСОБА_2 у громадському місці по вул. Ганни Жежко у м. Володимир-Волинський Волинської області з хуліганських мотивів пошкодив автомобіль марки «Мерседес», який належить ОСОБА_1, чим порушив громадський порядок.

Крім того, у справі No 154/258/19 вже було видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, дія якого на час розгляду справи закінчилась.

Зважаючи на тривалість та системність протиправної поведінки ОСОБА_2, Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, який не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявниці, не бажає змінювати свою поведінку, а тому доводи заявниці про ризик продовження кривдником таких дій стосовно неї, а отже, і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Разом із тим Верховний Суд не погодився щодо обов`язків, які підлягають покладенню на ОСОБА_2із метою запобігання вчиненню домашнього насильства, визначених рішенням суду першої інстанції.

Встановлено,що ОСОБА_1та ОСОБА_2 на момент вирішення справи районним судом спільного господарства не ведуть, проживають окремо, а тому висновки районного суду щодо можливості встановлення заборони кривднику наближатися ближче ніж на 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, переслідувати її та особисто спілкуватися з нею, із урахуванням обставин цієї справи, є обґрунтованими.

Верховний Суд постановив, що в іншій частині рішення суду першої інстанції є таким, що може надмірно обмежувати права заявника на свободу пересування, перебування в місцях загального користування, навчальних закладах, впливати на спілкування батька з донькою, обмежувати батька в обговоренні з матір`ю з використанням засобів зв`язку питань виховання дитини тощо, а отже,встановлені місцевим судом обмеження щодо ОСОБА_2 в іншій частині не можна визнати пропорційними меті застосування щодо нього обмежувального припису, і підлягають скасуванню.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі No 154/1692/19 (провадження No 61-17191св19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88048119