08 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок.
Суд установив, що у вересні 2007 року судовим рішенням за ОСОБА_1 визнано
право власності на земельну ділянку і вона отримала відповідний державний акт. Після цього ОСОБА_1 продала свою ділянку двом співвідповідачам, які отримали державні акти на 1/2 земельної ділянки кожному. У 2009 році апеляційний суд скасував це рішення, а згодом позов було залишено без розгляду.
У 2015 році прокурор звернувся до суду і просив визнати недійсними відповідні договори купівлі-продажу, які були укладені до скасування рішення суду, скасувати державні акти й витребувати земельні ділянки на користь міської ради.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив вимоги прокурора про скасування державних актів і витребування земельних ділянок, зазначивши, що договори купівлі-продажу є нікчемними. З такою позицією погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (як суд касаційної інстанції), а також Верховний Суд, якому
справа була передана від Верховного Суду України (у порядку глави 3 розділу V
ЦПК України 2004 року).
Однак у липні 2021 року апеляційний суд переглянув справу за апеляційною
скаргою ОСОБА_4 – дружини ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову прокурора.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції, зробивши такі висновки.
Апеляційний суд не врахував, що спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_2
під час перебування в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 та з її письмової згоди.
ОСОБА_2 брав участь у справі, яку протягом 2015–2018 років розглядали суди
чотирьох інстанцій, при цьому він діяв в інтересах добросовісних набувачів спірної земельної ділянки, у тому числі й ОСОБА_4, з якою перебував і перебуває
у зареєстрованому шлюбі.
Спору між подружжям щодо поділу майна на час розгляду справи та ухвалення
судових рішень судами першої, апеляційної та (двічі) касаційної інстанцій не було.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового
рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи.
При цьому учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
ОСОБА_2 реалізував право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, а також право на його перегляд Верховним Судом
України в порядку, який був передбачений ЦПК України 2004 року.
Він діяв у цій справі в спільних інтересах: своїх і дружини, як добросовісних набувачів земельної ділянки, у спорі з власником майна про його витребування.
Щодо цієї земельної ділянки спору між подружжям на час розгляду справи в судах не існувало.
Оскільки розгляд цієї справи тривав із 2015 року, ОСОБА_4, яка перебуває в шлюбі з ОСОБА_2, який брав активну участь у розгляді цієї справи, не могла не знати про те, що стосовно спірної земельної ділянки існує судовий спір.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд зауважив, що ОСОБА_2 та його
дружина, які подали в 2020 році, після перегляду справи Верховним Судом, від її імені апеляційну скаргу на остаточне рішення суду першої інстанції, діяли очевидно недобросовісно.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням цивільного судочинства,
так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і якщо апеляційний суд установив, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі No 522/14240/15-ц (провадження No 61-14305св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101873287