У фаховій дискусії «Трудові та соціальні права людей (осіб) з інвалідністю» під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ брали участь:
- Ірина Шапошнікова – адвокат, член Центру правничої лінгвістики та Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ;
- Анастасія Якімова – адвокат, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ, член Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу;
- Наталія Кайда – адвокат, член Комітету з трудового права НААУ, доктор юридичних наук, науковий співробітник Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тренер, розробник програм Української школи урядування;
- Сергій Москаленко- доктор юридичних наук, доцент, адвокат, центр трудового права ВША НААУ.
- Наталія Кохан – к.ю.н., доцент кафедри трудового, екологічного та аграрного права Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ.
Лектори докладно проаналізували разом з учасниками трудові та соціальні права людей (осіб) з інвалідністю, а саме:
1. Право чи обов’язок здійснювати підприємством самостійний пошук працівників –осіб зі інвалідністю.
2. Дискримінація осіб з інвалідністю:
- 2.1. Дискримінація осіб з інвалідністю: загальний аспект.
- 2.2. Міжнародне правове регулювання протидії дискримінації за ознакою інвалідності.
- 2.3. Національне правове регулювання протидії дискримінації за ознакою інвалідності.
- 2.4. Суб’єкти протидії дискримінації.
3. Правове регулювання працевлаштування осіб з інвалідністю першої групи.
4. Квота з працевлаштування осіб з інвалідністю:
- 4.1. Законодавчі вимоги щодо працевлаштування осіб з інвалідністю: на кого поширюються?
- 4.2. Квота: розрахунок, штрафи та пеня.
5. Гарантії забезпечення трудових прав осіб з інвалідністю.
У рамках характеристики трудових та соціальних права людей (осіб) з інвалідністю акцентовано на наступному:
1. Право чи обов’язок здійснювати підприємством самостійний пошук працівників –осіб зі інвалідністю
Проаналізувавши норми законодавства, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Кабінетом Міністрів України;
- в разі невиконання такого нормативу щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Зазначені висновки узгоджуються з сталою правовою позицією, висловленою ВС у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 13.05.2021 у справі № 260/554/19, від 22.01.2020 у справі № 920/472/06(5021/2509/2011), від 17.06.2022 у справі №5021/2509/2011, від 13.03.2023 у справі №460/5056/21, від 08.03.2023 у справі №320/2609/19).
2. Дискримінація осіб з інвалідністю:
2.1. Дискримінація осіб з інвалідністю: загальний аспект
Дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні (стаття 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю (ратифікована Україною 16.12.2009 року).
Дискримінація за ознакою інвалідності – це ейблізм.
Дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (стаття 1 Закону України “Про засади запобігання та протидію дискримінації в Україні”).
2.2. Міжнародне правове регулювання протидії дискримінації за ознакою інвалідності:
- Загальна декларація прав людини (ст. 1, 2, 7),
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14), а також Протокол № 12 до неї,
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 2, 3, 26),
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2, 3),
- Конвенція про права осіб з інвалідністю (ст. 27),
- Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (ст. 4),
- Європейська соціальна хартія (переглянута) (ст. 15),
- Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 року про встановлення загальних рамок для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності та ін.
2.3. Національне правове регулювання протидії дискримінації за ознакою інвалідності:
- Конституція України (ст. 3, 24, 35),
- Кримінальний кодекс України (ст. 161),
- Цивільний кодекс України (ст. 270),
- Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»,
- Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” ,
- Закон України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” ,
- Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року та ін.
Щодо діяльності Уповноваженого Верховної ради України з прав людини в контексті протидії дисримінації за ознакою інвалідності:
До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулась жінка з інвалідністю стосовно порушення посадовими особами КНП «Теплодарська центральна міська лікарня» Теплодарської міської ради (далі – КНП) вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна «особа з інвалідністю» та похідних від нього». Заявниця повідомила, що під час отримання медичних послуг у КНП медичний персонал застосовував некоректну термінологію «інвалід». Така ж термінологія була застосована установою у медичних документах та офіційних відповідях на скаргу заявниці до керівництва КНП.
За реагуванням Уповноваженого та наданими рекомендаціями:
- – оскаржуване у зверненні питання розглянуто на оперативній нараді КНП, медичним працівникам було наголошено на їх особистій відповідальності щодо додержання людиноцентричного принципу під час виконання їхніх посадових обов’язків;
- – заявниці принесені офіційні вибачення від персоналу закладу та його директора особисто;
- – Департамент охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, в межах наданих повноважень щодо організаційного і методичного керівництва роботою закладів охорони здоров’я області, координації та аналізу їх діяльності, керівникам таких закладів направив лист-роз’яснення стосовно неухильного дотримання норм медичної етики та деонтології, та вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміну «особа з інвалідністю» та похідних від нього».
2.4. Суб’єкти протидії дискримінації:
- Верховна Рада України;
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
- Кабінет Міністрів України;
- інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування; громадські організації, фізичні та юридичні особи.
(ч. 1 ст. 9 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”)
Деталізуючи коло суб’єктів протидії дискримінації за ознакою інвалідності в Україні, до них можна віднести також:
- громадські організації (зокрема, але не виключно: Всеукраїнське громадське об’єднання Національна асамблея людей з інвалідністю України),
- місцеві державні адміністрації,
- Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю,
- правоохоронні органи (органи Національної поліції, прокуратури та ін.),
- суди.
3. Правове регулювання працевлаштування осіб з інвалідністю першої групи:
Відповідно до статті 2 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” Особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відповідно до статті 24 КЗпП України, для укладення трудового договору особа з інвалідністю повинна подати наступні документи:
- паспорт або інший документ, що посвідчує особу,
- трудову книжку,
- документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров ‘ я та інші документи (у випадках, передбачених законодавством).
Під час працевлаштування особи з інвалідністю також надають документи, які підтверджують інвалідність:
- довідка МСЕК;
- виписка з акта огляду МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії).У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці особи з інвалідністю;
- індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю (обов’ язкова для виконання всіма роботодавцями).
4. Квота з працевлаштування осіб з інвалідністю:
4.1. Законодавчі вимоги щодо працевлаштування осіб з інвалідністю: на кого поширюються?
Закон України «Про соціальний захист осіб з інвалідністю»
- частина 1 статті 19:
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.
- частина 2 статті 1:
Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників – громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі – підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об’єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.
4.2. Квота: розрахунок, штрафи та пеня.
- Розрахунок квоти:
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
- Адміністративно-господарська санкція (штраф) – це грошове зобов’язання, альтернативне зобов’язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
- Пеня:
Порядок нарахування пені та її сплати, затверджений наказом наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 р. № 223.
Пеня – це штрафна санкція, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно сплаченої адміністративно-господарської санкції, за кожний календарний день прострочення виконання зобов’язання.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).
5. Гарантії забезпечення трудових прав осіб з інвалідністю
Гарантії трудових прав для осіб з інвалідністю передбачаються:
- Конвенцією про права осіб з інвалідністю (від 13.12.2006р., ООН) ;
- Європейською соціальною хартією (переглянутою) (від 03.05.1996р, Рада Європи) ;
- Конституцією України;
- Кодекс Законів про Працю України;
- Законом України «Про зайнятість населення»;
- Законом України «Про відпустки»;
- Законом України «Про оплату праці»;
- Законом України «Про охорону праці»;
- Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991.
Гарантіями забезпечення трудових прав осіб з інвалідністю є:
• Причиною для розірвання строкового трудового договору є інвалідність (ч. 1 ст. 39 КЗпП України). У цьому випадку роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник;
• При скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання (п. 7 ч. 2 ст. 42 КЗпП України);
• Переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. За працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за ЗОДСст (ст. 170 КЗпП України).
• Особі з інвалідністю, направленій на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК, не може бути встановлено випробування для прийняття на роботу (ч. 3 ст. 26 КЗпП);
• ст. 18¹ Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.