Із початком повномасштабного вторгнення рф правова система держави була змушена оперативно адаптуватися до нових викликів. У пріоритет вийшли питання протидії економічній діяльності осіб, які прямо або опосередковано пов’язані з державою-агресором. Саме в цьому контексті санкції стали одним із ключових інструментів національної безпеки.
Про це зазначає адвокат Іванна Черній, інформує ЗіБ.
Інформаційний простір регулярно поповнюється повідомленнями про накладення санкцій на юридичних чи фізичних осіб, а також про факти ймовірного обходу обмежувальних заходів. Проте, незважаючи на те, що сам механізм санкцій діє в Україні ще з 2014 року, лише нещодавно постало питання криміналізації дій, спрямованих на порушення їхнього режиму.
Статтею 1 закону «Про санкції» встановлено, що санкції це спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, які можуть застосовуватися з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Частиною 2 ст.1 вказаного закону передбачено, що санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність, а санкції у виді позбавлення державних нагород — проти будь-яких нагороджених осіб, що популяризують або пропагують державу-агресора та її органи влади, представників органів влади держави-агресора та їхні дії, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.
Закон передбачає 30 видів санкцій — від блокування активів до заборони демонстрацій та використання символіки терористичних організацій і груп, пропагування ідей та програмних цілей таких організацій (груп), блокування доступу до інформаційних ресурсів, які використовуються для зазначених цілей та інших санкцій, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим законом.
Такі санкції можна поділити на:
- секторальні (щодо певного сектору економіки);
- персональні (стосовно конкретної особи, яка загрожує національній безпеці).
Найбільш поширеними є персональні (економічні) санкції, які мають прямий зв’язок із підсанкційною особою та її активами.
Українське законодавство поступово закріпило прямі заборони щодо вчинення правочинів або будь-яких юридично значущих дій з майном підсанкційних осіб. Такі норми містяться, зокрема, в:
- законі «Про санкції»;
- законі «Про запобігання та протидію легалізації доходів»;
- закон «Про державну реєстрацію речових прав на
- нерухоме майно та їх обтяжень»;
- профільних актах НБУ, Мін’юсту та Мінфіну;
- Положенні про Державний реєстр санкцій.
Ці положення спрямовані на запобігання транзакційній активності, яка може свідчити про штучне виведення активів, зміну власників або передачу управління третім особам для обходу обмежень.
Згідно з п.7 наказу Мін’юсту «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №296/5 при вчиненні нотаріальної дії нотаріус перевіряє факт застосовування санкцій відповідних видів, передбачених ст.4 закону «Про санкції», рішення про застосування яких прийняте Радою національної безпеки і оборони України та введено в дію указом Президента України, до фізичних або юридичних осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
У разі встановлення факту застосування санкцій, передбачених ст.4 закону «Про санкції», до фізичних або юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус відмовляє у вчиненні такої нотаріальної дії відповідно до ст.49 закону «Про нотаріат», якщо вчинення нотаріальної дії призведе до порушення обмежень (заборон), установлених санкцією відповідного виду.
Невчинення нотаріусом визначених дій тягне за собою накладення дисциплінарної відповідальності, зокрема, направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін’юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Попри це, на практиці зустрічаються випадки, коли санкційні перевірки не проводяться, або проводяться формально з посиланням на реєстри з неоновленою інформацією. Такі дії вчиняються з чіткою метою — протиправний обхід санкцій.
Відповідно до абз.7 п.1 ч.3 ст.10 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту застосування санкцій відповідно до закону «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав.
Згідно з п.61 ч.1 ст.24 закону №1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав є встановлення факту застосування санкцій відповідно до закону «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав.
Водночас, якщо Міністерством юстиції встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно до закону «Про санкції», в такому разі Мін’юст у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію, всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, внаслідок чого таке рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього закону та анулюється.
Більш того, абз.8 ч.7 ст.37 закону №1952-IV передбачено, що одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього закону та анулюванням рішення державного реєстратора Мін’юст може прийняти одне із рішень, передбачених пп.4—6 цієї частини, а саме:
- тимчасово заблокувати або анулювати доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав;
- притягнути до дисциплінарної відповідальності посадову особу територіального органу Мін’юсту;
- направити до ВККН при Мін’юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Крім іншого, Положенням про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), затвердженого постановою правління НБУ від 11.05.2023 №65, також встановлено низку заборон щодо вчинення дій з активами підсанкційних суб’єктів.
Утім, попри те, що в чинному законодавстві вже передбачено цілу низку інструментів контролю за дотриманням санкцій, масштаби порушень залишаються суттєвими. Дослідивши відкриті джерела та Єдиний державний реєстр судових рішень можна дійти до висновку, що обхід санкцій перетворився на системну проблему.
У деяких випадках правоохоронні органи намагалися кваліфікувати дії з обходу санкцій як зловживання владою, створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності чи легалізацію доходів. Проте, в більшості ситуацій правоохоронцям не вдається довести прямий умисел або зв’язок між діями реального вигодонабувача та посередниками. Це унеможливлює доведення складу злочину за існуючими статтями КК.
У зв’язку з цим виникла об’єктивна необхідність у криміналізації дій, спрямованих на порушення чи обхід санкцій.
Більш того, 24.04.2024 Європейським парламентом та Радою Європи прийнято Директиву 2024/1226 «Про визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу та внесення змін до Директиви 2018/1673», яка встановлює зобов’язання країн-членів Європейського Союзу протягом року впровадити у своє національне законодавство кримінальну відповідальність за порушення та обхід санкцій.
14.01.2025 Президент подав до Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України і Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про санкції» щодо встановлення відповідальності за порушення спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (№12406).
Вказаним законопроєктом пропонується, зокрема, доповнити Кримінальний кодекс новою ст.1143, яка передбачає відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України — порушення обмежувального заходу (санкції), а також умисний обхід санкцій.
Як зазначено в пояснювальній записці до проєкту №12406, склад цього злочину сформульовано як формальний, тобто достатньо вчинення діяння, а суспільно небезпечні наслідки знаходяться за межами складу, тобто не є його обов’язковою ознакою. Пропонована стаття передбачає, що такі злочини є тяжкими.
Мінімальним вартісним порогом криміналізації порушення, що стосується предмета злочину – активу (ресурсів, капіталів, розміру фінансової операції тощо), передбачено 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на 1.01.2025 вказана сума складає 151400 грн.). Водночас щодо товарів військового призначення та подвійного використання вартісний поріг не застосовується.
Суб’єкт вказаного злочину — загальний, тобто ним буде не лише суб’єкт реалізації санкцій, а й передусім особа, щодо якої застосовано санкцію, а також треті (інші) особи, які своїми діями чи бездіяльністю порушують санкції або сприяють їх порушенню.
Щоб зрозуміти обʼєктивну сторону вказаного злочину, законодавець пропонує внести зміни до закону «Про санкції», які передбачають такі форми «обходу» санкцій:
- 1) набуття заблокованих активів або вчинення дій щодо їх переміщення, перетворення, приховування чи маскування;
- 2) доведення до банкрутства чи фіктивне банкрутство суб’єкта господарської діяльності, щодо якого чи щодо кінцевого бенефіціарного власника якого застосовано санкцію у виді блокування активів.
Попри те, що, на перший погляд, вказаний проєкт є багатообіцяючим, він також містить небезпечну правову невизначеність. Зокрема, відсутня чіткість положень в контексті визначення, що саме розуміється під порушенням кожної із санкції, адже на відміну від визначення терміну «обходу» санкцій, законопроєкт не надає визначення таких порушень.
Окрім того, законодавство не містить чіткого роз’яснення щодо виконання кожної із 30 видів санкцій, що передбачені ст.4 закону «Про санкції». Вказане може призвести до різного та надмірно широкого тлумачення положень запропонованої редакції ст.1143 КК.
Зважаючи на те, що такий злочин передбачається, як тяжкий, формування його складу має відповідати рівню такої відповідальності.
Проєктом закону № 12406 також пропонується:
- не застосовувати строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.1143 КК;
- передбачити як додаткове покарання у виді заборони права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
- застосовувати заходи кримінально-правового характеру до юридичних осіб;
- встановити спеціальну конфіскацію за вчинений злочин.
Отже, запропонований законопроєкт є вкрай актуальною ініціативою, яка може стати ефективним інструментом запобігання ухиленню від санкцій. Водночас, його реалізація вимагає чіткої деталізації, глибокого обговорення із залученням представників юридичної спільноти, експертів та правозахисників.
Переходити до кримінальної відповідальності за вчинення певного діяння можна лише за умов, коли склад злочину чітко визначений, а обсяг доказування виключає можливість свавільного тлумачення. В іншому разі існує небезпека системного порушення прав людини та зниження довіри до правосуддя в Україні.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.