Нормами законодавства не передбачено вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі; незгода з апеляційною скаргою має бути висловлена процесуальним шляхом під час розгляду тієї справи.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі – ВК Житомирської міської ради) про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди, зазначаючи про те, що ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу у справі № 296/12002/13-а за її позовом до Житомирської міської ради, ВК Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень міської ради, відшкодування моральної шкоди з двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови суду, яка оскаржується. Зазначала, що внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у її душевних переживаннях, погіршенні стану здоров’я, порушенні звичайного способу життя.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у відкритті провадження у справі відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена відповідно до норм КАС України під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга була подана. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє порушене право, що підлягає судовому захисту.
Переглядаючи судові рішення місцевого та апеляційного судів в касаційному порядку, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур.
Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить законодавству, договору та має бути ефективним.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.
Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати
Поняття «спір, який не підлягає р озгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки нормами законодавства не передбачено такого способу захисту, як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі. Незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга подана. Тоді як відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав наявними підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 січня 2025 року №296/12456/23 (61- 2165сво24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/124629926.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.