08 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи–підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2), Відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області, треті особи: Фермерське господарство «Колосок», Каланчацький районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, зобов’язання вчинити дії по виключенню (скасуванню) з державного реєстру запису про державну реєстрацію права оренди.
Відповідно до обставин справи рішенням суду визнано, зокрема, поновленими
договори оренди землі від 04 березня 2010 року строком на п’ять років, укладені
між приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_1 з кожним окремо,
визнано протиправними та зобов’язано ОСОБА_4, ОСОБА_1, кожного окремо вчинити дії щодо укладення з приватним підприємцем ОСОБА_2 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
За заявою ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом,
виданим судом. Державним виконавцем складений акт, яким встановлено, що на виконання рішення було підписано додаткову угоду про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки з протоколом розбіжностей.
ОСОБА_1 направлено лист ФОП ОСОБА_2 з проханням направити проект
додаткової угоди на погодження, проте лист повернутий за «закінченням терміну
зберігання», як не вручений.
Згодом позивач дізнався, що державним реєстратором зареєстровано додаткову угоду, яка була підписана при примусовому виконанні ВП, але вже без
протоколу розбіжностей.
Позивач вказав, що додаткова угода без врахування протоколу розбіжностей
порушує права та інтереси позивача, оскільки не відповідає його волевиявленню.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено
відсутність його волевиявлення на продовження терміну дії договору оренди
земельної ділянки на умовах, викладених в підписаній ним додатковій угоді, яка стала підставою для реєстрації державним реєстратором оспорюваного договору земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту
порушеного права є неналежним, оскільки відповідно до пункту 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Верховний Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови з огляду на таке.
Згідно з частиною п’ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою
фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно
приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Отже, право орендодавця підлягає судовому захисту за його позовом про
скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а не шляхом
скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач звернувся з позовом про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, тому, враховуючи межі заявлених ним вимог, у задоволенні позову слід відмовити.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилилися щодо мотивів такої
відмови.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 8 лютого 2023 року у справі No 663/3745/19 (провадження No 61-8192св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959788