Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.
за участю
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника Верховної Ради України – Лаптієва А. М.
розглянула в судовому засіданні урежимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Президента України, Верховної Ради України (далі – ВР України), Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою позивача на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року (судді Кашпур О. В., Данилевич Н. А., Мацедонська В. Е., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач працював суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, допоки парламент у 2008 році не звільнив його з цієї посади. Аж у 2020 році набрало чинності судове рішення Верховного Суду про скасування відповідного акта парламенту, а у 2021 році ВРП відмовила у звільненні позивача із зазначеної посади. Тому він вважає, що продовжує бути суддею. Але з 2010 року військових судів немає. Через це позивач неодноразово звертався до різних органів державної влади та їхніх посадових осіб зі зверненнями, щоб ті вжили заходи, спрямовані на відновлення його на посаді судді у штаті певного існуючого суду, та захистили позивача від вчинених щодо нього злочинів.
2. Вважаючи, що адресати трьох звернень мали вжити, але не вжили ті заходи реагування, які позивач очікував, він звернувся до адміністративного суду з позовом до Президента України, ВР України та ВРП. Просив: визнати неправомірною бездіяльність усіх відповідачів, які неналежно розглянули та не надали відповіді на заяву про вжиття заходів для відновлення його права на державний захист від вчинених щодо нього злочинів і запит на інформацію, зобов`язати розглянути зазначені заяву та запит і надати обґрунтовані відповіді; визнати неправомірною бездіяльність Президента України, який не розглянув заяву про відновлення позивача на посаді судді, зобов`язати розглянути цю заяву та надати обґрунтовану відповідь; зобов`язати ВРП і Президента України вжити заходи щодо поновлення позивача на посаді судді.
3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Вважав, що відповідачі надали відповіді на звернення позивача. Зауважив, що ВР України не може бути відповідачем за вимогою, яка стосується заяви про вжиття заходів для відновлення права позивача на державний захист від вчинених щодо нього злочинів, оскільки цю заяву позивач адресував Голові ВР України, а не ВР України. Також суд вказав, що не може втрутитись у діяльність ВРП і Президента України за вимогою про вжиття заходів щодо поновлення позивача на посаді судді. Позивач із цим рішенням не погодився. Подав апеляційну скаргу. Наголосив, що відповідачі обмежилися формальними відписками, які не стосуються суті звернень, а рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на поясненнях представників відповідачів.
4. Велика Палата Верховного Суду мала перевірити, чи надали відповідачі належні відповіді на звернення позивача та чи правильними є висновки суду першої інстанції щодо позовних вимог. Вирішила, що апеляційну скаргу треба задовольнити частково.
(2) Зміст позовної заяви
5. 27 вересня 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
5.1. Визнати неправомірною бездіяльність відповідачів, які неналежно розглянули та не надали відповіді на заяву від 27 серпня 2021 року про вжиття заходів для відновлення його права на державний захист від вчинених щодо нього злочинів і запит на інформацію від 24 липня 2021 року.
5.2. Зобов`язати відповідачів розглянути зазначені заяву та запит і надати обґрунтовані відповіді.
5.3. Визнати неправомірною бездіяльність Президента України, який не розглянув заяву від 29 серпня 2021 року про відновлення позивача на посаді судді.
5.4. Зобов`язати Президента України розглянути цю заяву та надати обґрунтовану відповідь.
5.5. Зобов`язати ВРП і Президента України вжити заходи щодо поновлення позивача на посаді судді.
6. Мотивував вимоги так:
6.1. 22 травня 2008 року ВР України прийняла постанову, згідно з якою, зокрема, звільнила позивача з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
6.2. 18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення, зокрема, про визнання протиправним і скасування цієї постанови ВР України.
6.3. 21 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою залишила зазначене рішення суду без змін.
6.4. 15 червня 2021 року ВРП прийняла рішення про відмову у звільненні позивача з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
6.5. Позивач, на його думку, продовжує бути суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону. Проте з 2010 року військові суди реорганізували (скоротили), а військових суддів перевели за їх бажанням до інших судів.
6.6. 13 липня 2021 року позивач звернувся із запитом на інформацію до члена ВРП ОСОБА_2 щодо відновлення позивача на посаді судді, грошового забезпечення, стажу, а також вжиття заходів безпеки.
6.7. 24 липня 2021 року через відсутність відповіді на попередній запит позивач надіслав ще один до Уповноваженого ВР України з прав людини та в. о. голови ВРП щодо усунення перешкод у розгляді запиту від 13 липня 2021 року та вжиття заходів безпеки відносно позивача.
6.8. 27 серпня 2021 року позивач звернувся із заявою до Президента України, голови та членів Ради національної безпеки і оборони України, членів ВРП, керівництва ВР України, депутатських фракцій, народних депутатів України. Просив, зокрема, негайно вжити заходи щодо усунення перешкод у розгляді його запиту на інформацію від 24 липня 2021 року.
6.9. 29 серпня 2021 року позивач звернувся до Президента України із заявою про відновлення на посаді судді та відшкодування шкоди.
6.10. Позивач на час подання позову не отримав відповіді на запити від 13 і 24 липня 2021 року та заяви від 27 і 29 серпня 2021 року (далі – заяви).
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
7. 22 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про залишення без розгляду заяви позивача про забезпечення його участі у справі в судовому засіданні у режимі відеоконференції. Мотивував ухвалу так: 28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, в якій роз`яснив позивачеві право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в одному із таких двох форматів: або у приміщенні суду, або поза його межами; зазначив, що відповідна заява подається згідно зі статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) залежно від обраного позивачем формату; незважаючи на це, позивач не визначив бажаний для нього формат участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
8. 8 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтував рішення так:
8.1. Звернення позивача від 24 липня 2021 року за змістом не є запитом на інформацію згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI), а є зверненням за Законом України «Про звернення громадян» (далі – Закон № 393/96-ВР).
8.2. Звернення від 24 липня 2021 року позивач адресував Уповноваженому ВР України з прав людини, копію – в. о. голови ВРП, тобто не звертався ні до Президента України, ні до ВР України. Тому безпідставними є вимоги про визнання неправомірною бездіяльності цих двох відповідачів щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на запит, зобов`язання розглянути останній і надати обґрунтовану відповідь.
8.3. 23 липня 2021 року ВРП надіслала позивачу рекомендованим листом відповідь вих. № 23203/0/9-21 на звернення від 13 липня 2021 року, а 3 серпня 2021 року – відповідь вих. № 24221/0/9-21 на звернення від 24 липня 2021 року.
8.4. 6 вересня 2021 року Офіс Президента України листом № 22/040075-04 переслав заяву позивача від 27 серпня 2021 року до Офісу Генерального прокурора, оскільки розгляд і вирішення питань, які порушив позивач у цій заяві, не належать до компетенції Президента України. 7 вересня 2021 року Офіс Президента України повідомив про це позивача листом № 22/040075-04 від 6 вересня 2021 року.
8.5. 24 вересня 2021 року ВРП надіслала позивачу рекомендованим листом відповідь № К-1624/6-8, 12, 14, 18, 21, 23 – 26641/0/9-21 на заяви від 27 серпня та від 1 вересня 2021 року.
8.6. Позивач адресував заяву від 27 серпня 2021 року, зокрема, керівництву ВР України, депутатським фракціям, народним депутатам України та надіслав її Голові ВР України, а не ВР України. Тому з огляду на законодавчо визначені повноваження Голови ВР України, які відмінні від функцій особи, яка є головою органу державної влади, безпідставними є вимоги про визнання неправомірною бездіяльності ВР України щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву від 27 серпня 2021 року і про зобов`язання ВР України розглянути цю заяву.
8.7. 13 жовтня 2021 року Офіс Президента України надав позивачеві відповідь № 22/040699-04 на заяву від 29 серпня 2021 року. Вказав, зокрема, про те, що Президент України не має повноважень впливати на прийняття рішень ВРП.
8.8. ВРП приймає рішення щодо призначення судді на посаду. За поданням ВРП Президент України видає відповідний указ. Лише ВРП може поновити суддю на посаді. Суд не може втрутитися у порядок і процедуру, встановлені законом, зокрема вплинути на прийняття відповідних рішень ВРП і Президентом України.
(4) Зміст апеляційної скарги
9. 8 січня 2023 року позивач подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та рішення цього суду від 8 грудня 2022 року, а справу направити на новий розгляд.
(5) Зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду
10. 14 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою відмовила у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 22 листопада 2022 року (оскільки позивач оскаржив в апеляційному порядку ухвалу, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду) та відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення цього суду від 8 грудня 2022 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
11. Позивач мотивував апеляційну скаргу так:
11.1. 22 листопада 2022 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою безпідставно відмовив позивачеві в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
11.2. Суд першої інстанції не мотивував відмову у позові. Його рішення ґрунтується виключно на поясненнях представників відповідачів. Останні обмежилися формальними відписками, які не є відповідями щодо суті заяв позивача.
11.3. Суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
(2) Позиція відповідачів щодо доводів апеляційної скарги
12. 22 лютого 2023 року ВРП подала відзив на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Навела доводи, аналогічні мотивам суду першої інстанції.
13. 1 березня 2023 року Президент України подав відзив на апеляційну скаргу. Просив залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Навів доводи, аналогічні мотивам суду першої інстанції.
14. 1 березня 2023 року ВР України подала відзив на апеляційну скаргу. Просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Обґрунтувала відзив так:
14.1. ВР України не отримала звернення від 24 липня 2021 року.
14.2. Позивач надіслав заяву від 27 серпня 2021 року Голові ВР України, а не ВР України. Тому не може стверджувати про бездіяльність останньої. Тобто із ВР України у позивача відсутній предмет спору.
14.3. Голова ВР України дав доручення Комітету ВР України з питань правової політики, Комітету ВР України з питань правоохоронної діяльності, Комітету ВР України з питань антикорупційної політики, Депутатській фракції Політичної партії «Опозиційна платформа – За життя», Депутатській групі «Довіра» та Заступнику Голови ВР України розглянути заяву позивача від 27 серпня 2021 року, що підтверджують надані ними відповіді.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду першої інстанції
(1.1) Щодо вимог визнати неправомірною бездіяльність відповідачів стосовно неналежного розгляду та ненадання відповідей на заяви від 24 липня і 27 серпня 2021 року, неналежного розгляду та ненадання відповіді Президентом України на заяву від 29 серпня 2021 року, а також зобов`язати їх розглянути ці звернення і надати обґрунтовані відповіді
15. Позивач стверджував, що отримані ним відповіді не стосуються суті запиту від 24 липня 2021 року, заяв від 27 і від 29 серпня 2021 року. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог через безпідставність і необґрунтованість, зокрема через те, що відповідачі надали позивачеві відповіді на його звернення, а заяву від 27 серпня 2021 року автор надіслав Голові ВР України, з огляду на що відповідачем не може бути ВР України. На думку позивача, суд першої інстанції не відреагував на його доводи, а побудував аргументацію виключно на твердженнях відповідачів. Велика Палата Верховного Суду погоджується з відмовою у задоволенні відповідних позовних вимог, але дещо з інших мотивів.
16. Запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI).
17. Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя статті 3 Закону № 393/96-ВР).
18. 24 липня 2021 року позивач подав звернення до Уповноваженого ВР України з прав людини, а копію адресував в. о. голови ВРП. Просив надати таку інформацію: «1) Щодо вжиття негайних заходів по звільненню з заручників та припинення катування органами досудового розслідування: Генеральною прокуратурою, Службою безпеки України, Державним бюро розслідувань судді Чауса; 2) Щодо вжиття негайних заходів по розпочатку розслідування за моїми заявами про вчинення щодо мене численних злочинів посадовими особами правоохоронної системи та вжиття щодо мене заходів безпеки; 3) Щодо вжиття заходів по негайному відстороненню від займаних посад, притягненню до відповідальності за зловживання владою, бандитизм, порушення присяги та своїх посадових обов`язків: Генерального прокурора ОСОБА_8, Голову СБУ ОСОБА_3 , в. о. Директора ДБР ОСОБА_9; 4) Щодо вжиття заходів по усуненню перешкод щодо розгляду та надання обґрунтованої відповіді за моїм запитом на інформацію до ВРП від 13.07.2021 р.».
19. На думку Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції правильно виснував, що, зважаючи на порушені позивачем питання, запит від 24 липня 2021 року не є запитом на інформацію, передбаченим Законом № 2939-VI, а є зверненням за Законом № 393/96-ВР.
20. Суд першої інстанції також коректно зауважив, що оскільки адресатами запиту від 24 липня 2021 року були Уповноважений ВР України з прав людини та в. о. голови ВРП, то безпідставними є вимоги позивача щодо цього звернення, заявлені до Президента України та ВР України.
21. Стосовно доводів позивача про бездіяльність ВРП щодо розгляду запиту від 24 липня 2021 року суд першої інстанції констатував, що цей відповідач надав позивачеві відповідь від 3 серпня 2021 року № 24221/0/9-21 (т. 1, а. с. 117), зокрема повідомив, що не може розглядати питання притягнення зазначених позивачем осіб до відповідальності. Крім того, 23 липня 2021 року у листі № 23203/0/9-21 ВРП у відповідь на звернення позивача від 13 липня 2021 року зазначила, що заяву від 19 жовтня 2020 року (вх. № К-265/25/7-20) про поновлення позивача на посаді судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону ВРП залишила без розгляду згідно з рішенням від 15 липня 2021 року № 1596/0/15-21 (т. 1, а. с. 115).
22. 27 серпня 2021 року позивач надіслав Президенту України, в. о. голови ВРП і Голові ВР України заяву, адресатом якої вказав голову РНБО України – Президента України, а адресатами копії заяви зазначив голову та членів РНБО України, всіх членів ВРП, керівництво ВР України, депутатських фракцій, народних депутатів України. Просив: «1) Усунути перешкоди у належному розгляді вищезазначених звернень; 2) Вжити негайних заходів по розпочатку розслідування за моїми заявами про вчинення щодо мене численних злочинів посадовими особами правоохоронної системи та вжиття щодо мене заходів безпеки (мої заяви від 30.11.2020 р., 24.02.21 р., 23.04.21 р., 11.06.21 р., 23.07.21 р., 04.08.21 р.); 3) Вжити заходи по негайному відстороненню від займаних посад, притягненню до відповідальності за зловживання владою, бандитизм, порушення присяги та своїх посадових обов`язків: Генерального прокурора ОСОБА_8, в. о. керівника САП ОСОБА_10, Директора НАБУ ОСОБА_11, Голову СБУ ОСОБА_3, в. о. Директора ДБР ОСОБА_9 та інших (згідно моїх заяв до Вас від 10.03.21 р., 12.03.21 р.); 4) Вжити негайних заходів по усуненню від займаних посад на час проведення розслідування за моїми заявами про вчинення злочинів від 23.07.21 р., 04.08.21 р. членів ВРП: ОСОБА_4 (в. о. Голови ВРП), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Уповноваженого ВРУ з прав людини ОСОБА_12; 5) Вжити негайних заходів по усуненню перешкод у розгляді мого запиту на інформацію від 24.07.21 р.».
23. Суд першої інстанції правильно встановив, що 6 вересня 2021 року Офіс Президента України листом № 22/040075-04 переслав заяву позивача від 27 серпня 2021 року до Офісу Генерального прокурора (бо розгляд і вирішення питань, які порушив позивач, не належать до компетенції Президента України); 7 вересня 2021 року Офіс Президента України повідомив про це позивача листом № 22/040075-04 від 6 вересня 2021 року; 24 вересня 2021 року ВРП надіслала позивачу рекомендованим листом відповідь № К-1624/6-8, 12, 14, 18, 21, 23 – 26641/0/9-21 на заяви від 27 серпня та від 1 вересня 2021 року. ВРП зауважила, що попередні звернення позивача вона розглянула, а заява від 27 серпня 2021 року не містила нових питань, які б підлягали додатковому опрацюванню (т. 1, а. с. 119 – 121).
24. Стосовно ВР України суд першої інстанції зазначив, що позивач адресував заяву від 27 серпня 2021 року, зокрема, керівництву ВР України, депутатським фракціям, народним депутатам України, а надіслав її поштою Голові ВР України, а не ВР України. На думку суду першої інстанції, повноваження Голови ВР України є відмінними від функцій особи, яка очолює орган державної влади. Враховуючи це, вважав безпідставними вимоги про визнання неправомірною бездіяльності ВР України щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву від 27 серпня 2021 року і про зобов`язання ВР України розглянути цю заяву та надати на неї обґрунтовану відповідь.
25. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованою вимогу позивача до ВР України щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву від 27 серпня 2021 року, але не тому, що він адресував відповідне поштове відправлення Голові ВР України, а не самій ВР України.
26. Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону № 393/96-ВР).
27. Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина перша статті 15Закону № 393/96-ВР).
28. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки (частина друга статті 15 Закону № 393/96-ВР).
29. Голова ВР України: 1) веде засідання ВР України; 2) організовує роботу ВР України, координує діяльність її органів; 3) підписує акти, прийняті ВР України; 4) представляє ВР України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату ВР України. Голова ВР України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом ВР України (частини друга та третя статті 88 Конституції України).
30. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що так само, як заяву від 27 серпня 2021 року позивач відправив на ім`я в. о. голови ВРП, а не ВРП, так само цю заяву він відправив на ім`я Голови ВР України, а не ВР України. Як ВРП, так і суд першої інстанції, аналізуючи дії ВРП щодо розгляду вказаної заяви, правильно зосередилися на змісті останньої та намірах позивача, що випливали із цього змісту, а не на розмежуванні повноважень відповідного органу державної влади та особи, яка його очолює. Такий самий підхід слід застосовувати і у випадку, якщо за змістом заяви позивач зацікавлений у тому, щоб на його звернення певним чином відреагував інший, ніж ВРП, орган державної влади (ВР України), хоча відповідне поштове відправлення адресував особі, яка обрана головою цього органу. Крім того, висновок суду першої інстанції щодо розмежування законодавчо визначених повноважень Голови ВР України із функціями особи, яка очолює орган державної влади, може ставити під сумнів законність дій Голови ВР України, коли він саме як Голова ВР України згідно з усталеною практикою звертається до сільських, селищних, міських голів, органів місцевого самоврядування, інших організацій, установ, трудових колективів тощо.
31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ніщо у заяві від 27 серпня 2021 року не вказувало на те, що позивача цікавила відповідь виключно Голови ВР України, якому він адресував поштове відправлення, і що саме Голова ВР України, а не ВР України мав би бути належним відповідачем за відповідною вимогою позивача. У відзиві на позовну заяву ВР України правильно зазначила, що Голова ВР України належно відреагував на заяву від 27 серпня 2021 року та дав доручення Комітету ВР України з питань правової політики, Комітету ВР України з питань правоохоронної діяльності, Комітету ВР України з питань антикорупційної політики, Депутатській фракції Політичної партії «Опозиційна платформа – За життя», Депутатській групі «Довіра» та Заступнику Голови ВР України розглянути заяву позивача від 27 серпня 2021 року.
32. Виконуючи відповідні доручення, вони дали належні відповіді позивачеві (т. 1, а. с. 81 – 93):
32.1. 9 вересня 2021 року Комітет з питань правової політики ВР України надіслав позивачу лист № 04-26/18-2021/281885, у якому, зокрема, зазначив про відсутність у членів цього Комітету можливості впливати на процесуальну діяльність суддів, працівників правоохоронних органів.
32.2. 10 вересня 2021 року Комітет з питань правоохоронної діяльності ВР України надіслав позивачу лист № 04-27/12-2021/283007, у якому вказав, зокрема, про відсутність повноважень у цього Комітету визнати незаконними рішення органів державної влади, притягнути до відповідальності посадових осіб, прийняти заяви про вчинення злочинів, а також направити ці заяви до Державного бюро розслідувань.
32.3. 30 вересня 2021 року Комітет з питань антикорупційної політики ВР України надіслав позивачу лист № 04-12/12-2021/303788, у якому, зокрема, зазначив про направлення заяви позивача до Генерального прокурора, а також про те, що позивач має право особисто звернутися із заявою про вчинення кримінального правопорушення до слідчого, прокурора, іншої службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, згідно зі статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України.
32.4. Заступник Голови ВР України надіслав позивачу лист про направлення заяви позивача до Державного бюро розслідувань.
32.5. 28 вересня 2021 року Депутатська фракція Політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» надіслала позивачеві лист № 04-02/10-2021/301230, у якому зазначила про неможливість вжиття заходів депутатського реагування з питань, викладених у заяві позивача.
32.6. 28 вересня 2021 року Депутатська група «Довіра» надіслала позивачу лист № 04-07/10-2021/301368, у якому вказала, зокрема, про відсутність повноважень у народного депутата України вживати заходи щодо відсторонення посадових осіб від займаних посад.
33. 29 серпня 2021 року позивач звернувся до Президента України із заявою про відновлення на посаді судді, у якій просив: «1) З метою встановлення рівноправ`я (як і всіх суддів військових судів), вжити заходи щодо поновлення мене на посаді судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону та у зв`язку з їх реорганізацією (скороченням), звільнити з посади за скороченням та запропонувати рівноцінну посаду судді в районному суді міста Дніпро; 2) Вжити заходи по відшкодуванню завданої мені незаконним звільненням шкоди».
34. Суд першої інстанції правильно зазначив, що 13 жовтня 2021 року Офіс Президента України надав позивачеві відповідь № 22/040699-04 на заяву від 29 серпня 2021 року, вказавши, зокрема, на те, що Президент України не має повноважень впливати на прийняття рішень ВРП.
35. З огляду на викладене необґрунтованими є доводи позивача про те, що відповідачі надто формально поставилися до його звернень від 24 липня та від 27 і 29 серпня 2021 року.
36. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що позивач вважав окремими вимоги (а) визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на його звернення і (б) зобов`язати їх розглянути та надати обґрунтовані відповіді. Проте згідно з процесуальним законом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії стосовно кожної заяви позивача розглядається як одна вимога.
37. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини першої статті 5 КАС України).
38. За змістом цього припису вимога визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії є єдиною. Кількість таких вимог може залежати, зокрема, від кількості звернень, на які, за твердженням позивача, відповідачі не надали належної відповіді.
(1.2) Щодо вимог зобов`язати Президента України та ВРП вжити заходи для поновлення позивача на посаді судді
39. Суд першої інстанції зазначив, що лише ВРП може поновити суддю на посаді, а суд не може втрутитися у порядок і процедуру, встановлені законом, зокрема будь-яким чином вплинути на прийняття рішень ВРП. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що Президент України не має обов`язку вживати заходи для поновлення позивача на посаді. Тому зазначена вимога до цього відповідача є безпідставною. Однак якщо за висновком суду першої інстанції лише ВРП може поновити суддю на посаді (пункт 91 рішення цього суду), то і повноваження щодо вжиття відповідних заходів, спрямованих на таке поновлення, належить саме ВРП.
40. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
41. Голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ (пункт 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
42. 15 червня 2021 року ВРП ухвалила рішення № 1341/0/15-21 про відмову у звільненні позивача з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, а 15 липня того ж року ухвалила рішення № 1596/0/15-21 про залишення без розгляду заяви позивача про поновлення його на посаді судді цього суду.
43. Оскільки військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону вже не існує, його голова не може видати наказ, згідно з яким позивач міг би відновити роботу у штаті відповідного суду. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ситуація, за якої ВРП відмовила у звільненні позивача з посади судді, але надалі самостійно чи за його зверненням не вжила заходів для того, щоби він міг реалізувати статус судді, не сприяє незалежності суддів та авторитету правосуддя.
44. ВРП вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів (пункт 9 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII)).
45. ВРП з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя: ухвалює та оприлюднює публічні заяви і звернення (пункт 4 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII); звертається до суб`єктів права законодавчої ініціативи, органів, які уповноважені приймати правові акти, із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (пункт 5 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII); вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (пункт 8 частини першої статті 73 Закону № 1798-VIII).
46. ВРП співпрацює з Радою суддів України, Громадською радою доброчесності, громадськими об`єднаннями, відповідними органами інших держав, міжнародними організаціями та їхніми органами щодо розроблення та впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (частина четверта статті 73 Закону № 1798-VIII).
47. З огляду на вказані повноваження ВРП, беручи до уваги її рішення від 15 червня 2021 року № 1341/0/15-21 про відмову у звільненні позивача з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, а також відповідні доводи позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовну вимогу зобов`язати ВРП вжити заходи щодо поновлення позивача на посаді судді слід задовольнити частково, а саме зобов`язати ВРП у межах визначених Законом № 1798-VIII повноважень щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя вжити заходи, спрямовані на вирішення питання щодо можливості поновлення позивача на посаді судді.
(1.3) Щодо інших доводів апеляційної скарги
48. Позивач в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі НАЗК як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, згідно з якою, зокрема, відмовив у залученні до участі у справі НАЗК третьою особою на стороні позивача. Мотивував тим, що предмет спору, характер, обсяг і межі спірних правовідносин у справі не дають фактичних і юридичних передумов для висновку про необхідність залучення до участі у цій справі НАЗК. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції.
49. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку (частина друга статті 49 КАС України).
50. НАЗК може бути залучене як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою (частина третя статті 49 КАС України).
51. Вимоги позивача у цій справі заявлені з інших підстав, ніж ті, які вказані у частині третій статті 49 КАС України. Крім того, рішення суду у цій справі не вплине на права, свободи, інтереси або обов`язки НАЗК, оскільки жодна з позовних вимог не стосується НАЗК. Тому в суду першої інстанції не було юридичної підстави залучити НАЗК як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
52. На думку позивача, суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в ухвалі від 22 листопада 2022 року в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Цей суд залишив без розгляду відповідну заяву позивача, бо той усупереч приписам статті 195 КАС України не визначив формат участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції (у приміщенні суду чи поза його межами). Велика Палата Верховного Суду погоджується із позицією суду першої інстанції.
53. Учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою (частина перша статті 195 КАС України).
54. Суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом (частина шоста статті 195 КАС України).
55. Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (частина друга статті 167 КАС України).
56. 28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, в якій роз`яснив позивачеві право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або у приміщенні суду, або за його межами, про що треба зазначити у клопотанні / заяві. Натомість позивач у заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції попросив «у зв`язку з відсутність Інтернету забезпечити… особисту участь у відео засіданні суду, шляхом забезпечення такої можливості через інші органи державної влади» (т. 2, а. с. 134). Тому суд першої інстанції в ухвалі від 22 листопада 2022 року не відмовив позивачеві в участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а правильно залишив зазначену заяву без розгляду відповідно до частини другої статті 167 КАС України.
(2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
(2.1) Щодо суті апеляційної скарги
57. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).
58. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (пункт 4 частини першої та абзац перший частини другої статті 317 КАС України).
59. З огляду на наведені вище висновки апеляційну скаргу слідзадовольнити частково: змінити рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності ВР України стосовно неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву позивача від 27 серпня 2021 року, зобов`язання розглянути цю заяву та надати обґрунтовану відповідь, виклавши мотивувальну частину рішення суду у редакції цієї постанови; скасувати рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про зобов`язання ВРП вжити заходи щодо поновлення позивача на посаді судді й ухвалити у цій частині нове рішення – про часткове задоволення позову, а саме зобов`язати ВРП у межах повноважень щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя вжити заходи, спрямовані на вирішення питання щодо можливості поновлення позивача на посаді судді; в інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись частиною третьою статті 23, частиною четвертою статті 241, статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
п о с т а н о в и л а :
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року:
– щодо відмови у задоволенні позову про визнання неправомірною бездіяльності Верховної Ради України стосовно неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 27 серпня 2021 року та зобов`язання Верховної Ради України розглянути цю заяву та надати обґрунтовану відповідь змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду у редакції цієї постанови, а в іншій частині щодо зазначеної вимоги залишити без змін;
– щодо відмови у задоволенні позову про зобов`язання Вищої ради правосуддя вжити заходи стосовно поновлення ОСОБА_1 на посаді судді скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: зобов`язати Вищу раду правосуддя у межах визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» повноважень щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя вжити заходи, спрямовані на вирішення питання щодо можливості поновлення позивача на посаді судді.
В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач Л. Ю. КишакевичО. С. Ткачук Г. Р. КретЄ. А. Усенко