Перешкоджання виконанню судового рішення (ст. 382 КК) полягає у вчиненні обвинуваченим дій, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення, вчинених з метою недопущення його виконання.
Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що, достовірно знаючи про наявність рішення місцевого суду від 23.03.2015 у цивільній справі, яке набрало законної сили 08.07.2015, за позовом прокуратури в інтересах міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КП, згідно з яким визнано право комунальної власності територіальної громади міста в особі міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 329,5 м2 та витребувано від ОСОБА_2 зазначене нерухоме майно у комунальну власність територіальної громади міста в особі міської ради, з метою перешкоджання виконання вказаного рішення суду та поверненню майна у власність територіальної громади міста, уклала договори дарування, які були посвідчені держаним нотаріусом, а саме подарувала нежитлові приміщення своїй доньці ОСОБА_4, яка діяла через свого представника за довіреністю ОСОБА_5 (рідного батька), тим самим здійснила відчуження та змінила власника вказаних нежитлових приміщень, які за рішенням місцевого суду від 23.03.2015 є комунальною власністю територіальної громади. Вказані дії завдали істотної шкоди охоронюваним законом громадським інтересам, оскільки згідно висновку про вартість майна вказане
нежитлове приміщення оцінюється у 5 068 245 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК.
За ухвалою апеляційного суду скасовано вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1,
закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку зі встановленням відсутності події кримінального
правопорушення.
Рішення апеляційного суду обґрунтовано тим, що обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за перешкоджання виконанню рішення суду є встановлення у цьому рішенні вимог зобов’язального і заборонного характеру, адресованого конкретній особі. Оскільки, на думку апеляційного суду, рішення місцевого суду від 23.03.2015 не містило для ОСОБА_1 вимог ні зобов’язального, ні заборонного характеру, то, попри те, що подія укладення договорів дарування нежилих приміщень ОСОБА_1 і мала місце, втім її неможливо визнати кримінальним правопорушенням, а тому відсутні підстави притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановила, що ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК, зокрема, у тому, що вона своїми умисними діями щодо відчуження нерухомого майна вчинила перешкоджання виконання рішення місцевого суду від 23.03.2015, а не його невиконання.
З системного аналізу кримінального закону випливає, що перешкоджання
виконанню судового рішення — це активні дії, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення, вчинені з метою недопущення
виконання рішення суду. При цьому встановлення у судовому рішенні вимог
зобов’язального чи забороняючого характеру, адресованих певній особі, не є обов’язковою умовою для настання кримінальної відповідальності за перешкоджання виконання таких рішень.
Отже, висновки апеляційного суду колегія суддів касаційного суду вважає
необґрунтованими та такими, що суперечать положенням закону України про кримінальну відповідальність, за змістом якого, порушення встановлених у судовому рішенні вимог зобов’язального чи забороняючого характеру, адресованої певній особі — є обов’язковою умовою для настання кримінальної відповідальності за невиконання такого рішення. Що ж стосується альтернативного, зазначеного у диспозиції злочину, передбаченого ст. 382 КК, діяння — перешкоджання виконанню судового рішення, то встановлення таких вимог зобов’язального чи забороняючого характеру у судовому рішенні не є обов’язковою умовою для настання кримінальної відповідальності за цією статтею КК.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначене, колегія суддів касаційного суду
приходить до висновку, що апеляційний суд під час апеляційного перегляду
кримінального провадження щодо ОСОБА_1 неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню — ст. 382 КК, що призвело до істотних порушень кримінального процесуального закону та безпідставного закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1.
Детальніше з текстом постанови від 16.11.2021 у справі No 753/9914/18 (провадження No 51-3035км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101361110