З огляду на те, що поліцейські у цьому випадку були представниками влади, перебували при виконанні службових обов’язків та припиняли стихійну торгівлю, були одягнуті у формений одяг, їхні дії не були свавільними, а громадяни в силу приписів ст. 68 Конституції України зобов’язані були виконувати законні вимоги поліцейських, тому їх дії не вважаються перевищенням влади або службових повноважень.
Обставини справи: органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2,
обвинувачувалися у тому, що працюючи на посадах інспекторів патрульної поліції, здійснювали охорону громадського порядку та вживали заходів щодо припинення стихійної торгівлі неподалік зупинки громадського транспорту. Інспектор ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_4, яка здійснювала реалізацію овочів у невстановленому для цього місці, та наказав припинити торгівлю. У цей час ОСОБА_4 здійснила реалізацію картоплі ОСОБА_3. Помітивши це, інспектор ОСОБА_1, діючи всупереч вимогам статей 29, 42, 43, 44 Закону України «Про Національну поліцію», за відсутності достатніх підстав, примусово почав вести ОСОБА_4 за руку до службового автомобіля поліції для складання адміністративного протоколу. В цей час, до них підійшов ОСОБА_5 та з метою припинити дії працівника поліції, не вчиняючи при цьому будь-яких протиправних дій, зробив усне зауваження інспектору з приводу незаконного застосування фізичної сили до ОСОБА_4, при цьому притримав своєю рукою за його руку.
Як зазначено в обвинувальному акті, на вказане зауваження ОСОБА_1 зреагував агресивно, у повній невідповідності до ситуації, яка склалася, та, діючи спільно з інспектором ОСОБА_2, порушуючи вимоги статей 29, 42, 43, 44 Закону України «Про Національну поліцію», умисно перевищуючи свої службові повноваження, почали незаконно застосовувати до ОСОБА_3 поліцейські заходи, а саме прийоми рукопашного бою у вигляді заламування та заведення його рук за спину, які у цьому випадку явно не були необхідними, пропорційними та ефективними. В подальшому, поліцейські звалили ОСОБА_3 з ніг на асфальтне
покриття, у той час, як останній перебував в положенні лежачи і не чинив опору,
ОСОБА_2, продовжуючи перевищувати свої службові повноваження, заламав його ліву руку, застосував удушення та перекидання через себе на асфальтне покриття. В цей час ОСОБА_1 безпідставно здійснив заламування правої ноги ОСОБА_3.
Таким чином, інспектори поліції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що вони перевищили владу, тобто вчинили дії, які явно виходять за межі наданих повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_3, що супроводжувалися відносно останнього насильством, яке було болісним і таким, що ображає особисту гідність потерпілого, за відсутності ознак катування, вчинених групою осіб.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне
провадження у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення не погоджується з оцінкою доказів,
даною апеляційним судом, вказує, що висновок про відсутність в діях ОСОБА_1
та ОСОБА_2 складу інкримінованого їм кримінального правопорушення суперечить фактичним обставинам справи.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає вказані доводи у касаційній скарзі необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування обвинувального
вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, не здійснював переоцінку цих доказів, які місцевим судом було покладено в основу обвинувального вироку, а проаналізував їх та встановив нові фактичні обставини кримінального провадження, на підставі яких дійшов висновку про те, що застосування поліцейськими фізичної сили до ОСОБА_3 не виходило за межі наданих їм законом повноважень.
Так, колегія суддів апеляційного суду визнала неправильним висновок суду першої інстанції про те, що інспектор поліції ОСОБА_1 вів свідка ОСОБА_4 до службового автомобіля безпідставно. Як місцевим, так і апеляційним судом було
достовірно встановлено, що ОСОБА_4 здійснювала торгівлю у невстановленому
місці, та була попереджена інспектором поліції ОСОБА_1 про припинення
протиправних дій, однак, не зважаючи на це, в присутності працівника поліції,
продала картоплю ОСОБА_3, тобто її дії могли бути кваліфіковані за ст. 160 КУпАП. До того ж, ці обставини сторонами кримінального провадження не оспорюються. ОСОБА_1, будучи очевидцем правопорушення, зобов’язаний був його припинити, відреагувати належним чином та скласти відносно ОСОБА_4 протокол про адміністративне правопорушення. В цій обстановці він, відповідно до вимог статей 260, 261 КУпАП, мав право тимчасово, до встановлення особи та для складання протоколу, затримати ОСОБА_4, що й намагався зробити. Тобто його діяльність охоплювалася вимогами закону. Крім того, в засіданні як місцевого, так і апеляційного суду встановлено відсутність нанесення будь-якої шкоди здоров’ю ОСОБА_4.
Стосовно дій ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що вони були явно незаконними, а поліцейські мали право припинити їх залежно від ситуації на підставі статей 42–44 Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_3 узяв ОСОБА_1 за руку і тримав його, вимагаючи від поліцейського припинити свою службову діяльність і, оцінюючи цю діяльність, з точки зору власного розуміння. В свою чергу, ОСОБА_3 не заперечував, що тримав ОСОБА_1 за руку, тим самим не даючи йому виконати свій службовий обов’язок. Тому, апеляційним судом було вірно констатовано, що саме поліцейському залежно від ситуації дано право самостійно вибирати вид поліцейських заходів примусу. При цьому поліцейськими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було обрано найлегший вид поліцейських заходів примусу — застосування фізичного впливу, який негайно закінчився після того, як ОСОБА_3 перестав опиратись.
Апеляційний суд правильно зазначив, що у висновку судово-медичного експерта стосовно ОСОБА_1 зафіксовано, окрім інших ушкоджень, синець на внутрішній поверхні лівого передпліччя, який міг утворитись у день події. Локалізація цього тілесного ушкодження співпадає з поясненнями ОСОБА_1 про міцне утримування його за руку ОСОБА_3 і, на думку колегії суддів, підтверджує їх. Колегія констатувала, що місцевий суд безпідставно визнав цей доказ неналежним. Той факт, що судово-медичне дослідження виконане через 3 дні після подій, що досліджувалися, не робить цей доказ таким, що не заслуговує на увагу. Мотиви його неврахування місцевим судом колегія суддів вважала надуманими й належним чином необґрунтованими. Зокрема, на відеозаписах, досліджених в суді, тілесні ушкодження, заподіяні будь-кому, взагалі не розрізняються. А думка суду, що працівники поліції могли отримати синці від розлючених громадян, взагалі ґрунтується на припущеннях. На відеоматеріалах немає записів того, що тілесні ушкодження ОСОБА_1 заподіюють інші люди, а сам він про це показань не давав. Даний доказ підтверджує, що ОСОБА_3 міцно тримав ОСОБА_1 за руку, застосовуючи фізичну силу, тим самим не даючи йому виконувати свої службові обов’язки.
Разом із цим, апеляційний суд зазначив, що в ситуації, яка склалась, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали можливості припинити дії ОСОБА_3 іншим чином, ніж застосуванням фізичної сили. Такої думки суд дійшов на підставі даних висновків судово-медичних експертиз, оскільки наявність легких тілесних ушкоджень у всіх трьох учасників події, якраз свідчить про пропорційність поліцейських заходів.
Врахував суд апеляційної інстанції і той факт, що ОСОБА_3 після конфлікту не скаржився на погіршення самопочуття, незручності від тимчасового обмеження своїх дій, порушення його прав, спілкувався з поліцейськими та громадянами у невимушеній формі, самостійно покинув місце пригоди і з його зовнішнього вигляду неможливо зробити висновок про заподіяння йому істотної шкоди, яка порушила його права, про що голослівно було зазначено у вироку місцевого суду.
Суд встановив, що обурення свідків діями поліцейських значною мірою обумовлено забороною торгувати громадянам на вулиці, у невстановленому місці, проте це не означає автоматично незаконності дій поліцейських, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку.
Проте, апеляційний суд слушно зауважив, що оцінювати законність дій слід не на підставі показань свідків, які були обурені діями поліцейських з заборони торгівлі, а з точки зору відповідності цих дій вимогам закону і конкретної ситуації. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обіймаючи відповідні посади в органах Національної поліції, були представниками влади, перебували при виконанні службових обов’язків та припиняли стихійну торгівлю. Обидва вони були одягнуті у формений одяг поліцейських, тобто їхні дії не були свавільними, а громадяни, в силу приписів ст. 68 Конституції України зобов’язані виконувати законні вимоги поліцейських.
З огляду на викладені обставини, ВС вважає, що рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку місцевого суду із закриттям кримінального
провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в їх діях складу кримінального
правопорушення, постановлено із дотриманням вимог КПК.
Детальніше з текстом постанови від 04.11.2021 у справі No 751/10808/16-к (провадження No 51-2688км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101100307