Статтею 46 Основного закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ й організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Під працездатністю слід розуміти такий стан організму, при якому сукупність фізичних, розумових й емоційних можливостей дає змогу працівникові виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості.
Непрацездатність – це стан, обумовлений хворобою, травмою чи її наслідками та іншими причинами, коли виконання професійних обов’язків не можливо частково протягом обмеженого часу чи постійно,
Розрізняють два види непрацездатності — тимчасову й стійку.
Під тимчасовою непрацездатністю розуміють такий стан організму, при якому гостре захворювання, загострення хронічного захворювання або травма не дають хворому можливості тимчасово займатися трудовою професійною діяльністю.
Установлення факту тимчасової непрацездатності є медичною дією, спрямованою на усунення несприятливих факторів й означає початок лікування.
Тимчасова непрацездатність може бути частковою або повною.
При повній непрацездатності внаслідок захворювання людина не може виконувати жодної роботи та потребує спеціального лікувального режиму.
При частковій непрацездатності людина може виконувати ту ж саму чи іншу роботу не в повному обсязі чи в інших умовах.
Стійким порушенням працездатності (інвалідністю) називають такий стан, при якому функціональні й органічні порушення, обумовлені захворюванням чи каліцтвом, анатомічним дефектом носять стійкий або постійний характер і перешкоджають продовженню роботи з основної професії на тривалий чи постійній період.
Отже, необхідно розмежовувати поняття хвороби й непрацездатності, оскільки вони не є ідентичними. При наявності хвороби людина може бути працездатною, якщо захворювання не перешкоджає виконанню професійної праці, а непрацездатною, якщо виконання роботи утруднене чи неможливе.
Для визначення ступеня непрацездатності людини у зв’язку із захворюванням, травмами, інвалідністю, каліцтвом, анатомічним дефектом, вагітністю, а також деякими іншими причинами, регламентованих законодавством із державного соціального страхування (догляд за хворим членом, родини, санаторно-курортне лікування, стаціонарне протезування й ін.), проводиться медико-соціальна експертиза.
Закон України «Основи законодавства України з охорони здоров’я» виділяє такі види медичної експертизи:
• Медико-соціальна експертиза втрати працездатності та стійких обмежень життєдіяльності.
• Військово-лікарська.
• Судово-медична і судово-психіатрична експертизи.
• Патологоанатомічні розтини.
• Альтернативна медична експертиза.
Медико-соціальну експертизу втрати працездатності та стійких обмежень життєдіяльності поділяють на медичну експертизу з тимчасової втрати працездатності та медичну експертизу стійких обмежень життєдіяльності.
Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв’язку з хворобою, травмою, вагітністю та пологами, реабілітаційною допомогою, доглядом за хворим членом сім’ї, хворою дитиною, карантином, установленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і терміни тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня стійких обмежень життєдіяльності, причини, часу настання і групи інвалідності.
Причинами тимчасової непрацездатності можуть бути:
1) хвороби або травми, що мають оборотний характер;
2) санаторно-курортне лікування;
3) хвороби членів сім’ї в разі необхідності догляду за хворим;
4) карантин;
5) тимчасове переведення на іншу роботу у зв’язку з туберкульозом або професійним захворюванням;
6) протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства;
7) вагітність, пологи та аборт; усиновлення дитини віком до 2 міс. з дня її народження в пологового будинку.
Тимчасову непрацездатність застрахованих осіб засвідчують листком непрацездатності, який видає лікар (сімейний, фельдшер) чи лікар, який лікує, при пред’явленні паспорта або іншого документа, що засвідчує особу пацієнта після особистого огляду і підтверджує це записом у медичній документації. Видача листка непрацездатності не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.
Листок непрацездатності є багатофункціональним документом, що служить підставою для:
• звільнення від роботи у випадку тимчасової непрацездатності;
• нарахування коштів із тимчасової непрацездатності.
Медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, у якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я».
Медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей (до 18 років) – лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.
Медико-соціальна експертна комісія встановлює:
- групу інвалідності, її причину й час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи й лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі, якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, указують дві причини інвалідності;
- види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров’я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується винятково за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
- причинний зв’язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли в дитинстві, уродженою вадою;
- ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
- ступінь утрати здоров’я, групу інвалідності, причину, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального автомобільного транспорту й протипоказання до керування ним.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем унаслідок утрати здоров’я особі, визнаній особою з інвалідністю, установлюють першу, другу чи третю групу інвалідності.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджує Кабінет Міністрів України.