13 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1, у якій вона просила видати обмежувальний припис терміново на 6 місяців, яким заборонити колишньому чоловіку ОСОБА_2 вести листування й телефонні переговори та у будь-який спосіб спілкуватися або контактувати через інші засоби зв’язку з нею та постраждалою дитиною ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб та зобов’язати заінтересовану особу пройти відповідну програму для кривдників на строк до 12 місяців.
Суди встановили, що з 2007 до 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому народився син ОСОБА_3. У липні 2015 року заявник зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, з часу реєстрації шлюбу проживає з теперішнім чоловіком, сином та дитиною, народженою у другому шлюбі в Словацькій Республіці. 10 серпня 2015 року між ОСОБА_1 т а ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір, яким сторони визначили місце проживання дитини з матір’ю та узгодили участь батька у вихованні дитини. Згідно зі скриншотами повідомлень з телефону та планшету, роздруківкою переписки з Viber ОСОБА_2 тривалий час систематично вів із заявником перемовини з приводу організації побачень із сином, висловлював погрози розправи, втому числі фізичної, ображав та принижував заявника і її близьких, застосовував нецензурну та іншу неприйнятну лексику.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено частково, встановлено такі заходи тимчасового обмеження прав батька терміном на 6 місяців: заборонено вести листування, телефонні переговори та у будь-який спосіб спілкуватись або контактувати через інші засоби зв’язку з колишньою дружиною та постраждалою дитиною особисто і через третіх осіб.
Суди дійшли висновку, що видача обмежувального припису повинна забезпечити дієвий, ефективний та невідкладний захист заявника і дитини від домашнього насильства, буде сприяти недопущенню повторних випадків такого насильства, а інтереси жертв домашнього насильства у цій конкретній ситуації переважають над інтересами кривдника,який упродовж дії припису буде позбавлений права на спілкування з дитиною.
Касаційний цивільний суд прийняв постанову, в якій зазначив таке. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’ єю, але не перебувають(не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення,а також смерті постраждалої особи.
Суди під час вирішення питання щодо видачі обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. На підтвердження заявлених вимог заявниця надала скриншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надано належну правову оцінку. Суд правильно встановив, що зміст конкретних фраз, лексики та характеру використання мовних засобів, які ОСОБА_2 застосовував у переписці з колишньою дружиною та малолітнім сином, слід кваліфікувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства, що небезпідставно викликає у заявниці побоювання за свою безпеку та безпеку своїх рідних і завдає шкоди насамперед психічному здоров’ю малолітнього сина сторін.
Суд обґрунтовано заборонив ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори та у будь-який спосіб спілкуватись або контактувати через інші засоби зв’язку із заявницею та постраждалою дитиною ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі No 753/10840/19 (провадження No 61-22727св19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/90385050