Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 30 червня 2025 року (вх. № 2728/0/6-25) надійшла скарга судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Суддю Маслова В.В., скаржницю – адвоката Ножовнік О.І., повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Відповідну інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
У засіданні Вищої ради правосуддя скаржниця – адвокат Ножовнік О.І. просила відмовити в задоволенні поданої суддею Масловим В.В. скарги та залишити рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 без змін.
У засіданні Вищої ради правосуддя суддя Маслов В.В. узяв участь у режимі відеоконференції, надав пояснення, що збігаються з викладеними у скарзі. Просив скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
Вища рада правосуддя, дослідивши матеріали скарги та дисциплінарного провадження, установила таке.
Відомості про суддю
Маслов Віктор Васильович Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 призначений на посаду судді Тростянецького районного суду Сумської області строком на п’ять років. Указом Президента України від 7 вересня 2018 року № 271/2018 призначений на посаду судді цього суду. Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Відповідно до характеристики, яку надала Голова Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В., суддя Маслов В.В. за період роботи в суді зарекомендував себе принциповим суддею. Виконує обов’язки зі здійснення правосуддя, уживає заходів із забезпечення повного, всебічного й об’єктивного розгляду справ. У професійній діяльності дотримується принципів верховенства права й поваги до людської гідності. Успішно застосовує набуті фахові знання в практичній діяльності. Постійно вдосконалює і підтримує професійний рівень.
Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави відкриття дисциплінарної справи та результати її розгляду
До Вищої ради правосуддя 5 серпня 2024 року (вх. № Н-693/1/7-24) надійшла дисциплінарна скарга адвоката Ножовнік О.І. щодо дисциплінарного проступку судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. за результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на підозрюваного ОСОБА1, у кримінальному провадженні № ____ (справа № 991/5814/24).
Обґрунтовуючи дисциплінарну скаргу, Ножовнік О.І. зазначила, що прокурор Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботова Є.В. звернулася до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА1 строку дії обов’язків, покладених на нього у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні № ____, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У клопотанні прокурор Дроботова Є.В. просила суд продовжити на два місяці строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), покладених на підозрюваного ОСОБА1, а саме: прибувати до детектива, прокурора, слідчого судді або суду за кожним їхнім викликом та вимогою; не відлучатися за межі території України без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, а також з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, крім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду.
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. ухвалою від 11 липня 2024 року задовольнив клопотання прокурора Дроботової Є.В. Підозрюваному ОСОБА1 продовжено до 11 вересня 2024 року строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України.
Скаржниця вважає, що, постановляючи зазначену ухвалу, слідчий суддя Маслов В.В. вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки, поклавши на ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, установив для підозрюваного заборону на спілкування з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, чим унеможливив належну реалізацію права підозрюваного на захист.
Ножовнік О.І. зазначила, що за законом слідчий суддя має право обмежити спілкування підозрюваного з будь-якою особою, але при цьому він зобов’язаний конкретно визначити таку особу. Законом не передбачено можливості заборони підозрюваному спілкуватися з будь-якими особами загалом.
Усупереч вимогам закону, суддя Маслов В.В. визначив не особу (осіб), з якою (з якими) підозрюваному заборонено спілкуватися, а предмет забороненого спілкування (щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру), поширивши цей предмет спілкування на необмежене та невизначене коло осіб.
На переконання скаржниці, встановивши таку заборону, слідчий суддя Маслов В.В. безпідставно обмежив ОСОБА1 у конституційних правах та свободах, створив передумови для свавільного застосування до нього заходів процесуального примусу та штучні підстави настання для нього негативних правових наслідків за порушення такого протиправного обов’язку.
Скаржниця вважає, що зазначені обмеження порушують право підозрюваного на захист, оскільки він не має права звертатись до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, зокрема до Європейського суду з прав людини, та мати з ними відповідну комунікацію (спілкування) щодо своєї скарги, яка стосуватиметься обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру. Оскільки зазначені міжнародні судові установи та організації, звернення до яких є конституційним правом кожного (стаття 55 Конституції України), не є судом у розумінні вітчизняного законодавства, підозрюваний також не зможе звертатися до будь-яких органів державної влади або їх посадових осіб за захистом своїх прав.
Крім того, скаржниця зазначила, що ОСОБА1 не зможе за потреби обрати нового захисника (захисників), адже новим адвокатам (до того як вони підпишуть угоду про надання правничої допомоги) необхідно буде пояснити суть повідомленої ОСОБА1 підозри.
Забезпечення права на захист як основна засада кримінального провадження передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає в наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи (частини перша, четверта статті 20 КПК України).
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 16 грудня 2024 року № 3646/1дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).
За результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 притягнула суддю Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
Фактичні обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження
Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за підозрою ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або вчинені організованою групою осіб чи її учасником).
Вищий антикорупційний суд ухвалою від 24 листопада 2023 року застосував до підозрюваного ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 100 000 000 грн та покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, а саме: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися з міста Києва та Бориспільського району Київської області без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування з підозрюваною ОСОБА5, свідками ОСОБА2, ОСОБА6, ОСОБА3, ОСОБА4 та іншими свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором; носити електронний засіб контролю.
24 листопада 2023 року підозрюваного ОСОБА1 звільнено з-під варти у зв’язку із внесенням застави. З моменту звільнення з-під варти ОСОБА1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Строк дії обов’язків, покладених слідчим суддею на ОСОБА1, становить два місяці з моменту звільнення з-під варти у зв’язку із внесенням застави.
Строк дії зазначених обов’язків, покладених на ОСОБА1, неодноразово було продовжено, востаннє – 14 травня 2024 року.
5 липня 2024 року на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. надійшло клопотання прокурора Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботової Є.В. про продовження строку дії обов’язків, покладених на підозрюваного ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Розглянувши зазначене клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. постановив ухвалу від 11 липня 2024 року, якою задовольнив клопотання прокурора Дроботової Є.В. Підозрюваному ОСОБА1 продовжив до 11 вересня 2024 року включно строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, а саме: прибувати до детектива, прокурора, слідчого судді або суду за кожним їхнім викликом та вимогою; не відлучатися за межі України без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, а також з будь-якими іншими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, крім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду.
Не погодившись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24, адвокат підозрюваного ОСОБА1 – ОСОБА7 – подала апеляційну скаргу.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 18 липня 2024 року відмовила у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 399 КПК України апеляційна скарга адвоката ОСОБА7 в інтересах підозрюваного ОСОБА1 подана на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. від 11 липня 2024 року, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Стислий зміст оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Ухвалюючи рішення про притягнення судді Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом за правилами, передбаченими цим Кодексом.
Встановлення підозрюваному заборони на спілкування з іншими особами має бути належним та необхідним заходом для забезпечення легітимної мети – виконання завдань кримінального провадження, зокрема щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Частиною п’ятою статті 194 КПК України передбачено, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що аналіз частини п’ятої статті 194 КПК України свідчить, що закон чітко та однозначно встановлює, що слідчий суддя, суд можуть визначити підозрюваному обов’язок утримуватися від спілкування з певними особами та визначити осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, однак пункт 4 частини п’ятої статті 194 КПК України зобов’язує суд визначити особу, з якою підозрюваний не має права спілкуватися.
Суддя Маслов В.В. в ухвалі від 11 липня 2024 року поклав на підозрюваного ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування […] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду», тобто фактично заборонив йому спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що, покладаючи на підозрюваного ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, суддя Маслов В.В. вийшов за межі принципу свободи суддівського розсуду, згідно з яким суд наділено повноваженнями (правами та обов’язками) обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, керуючись цілями та принципами права, загальними засадами судочинства, враховуючи конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість й достатність обраного покарання тощо. Зазначене в свою чергу унеможливлює належну реалізацію підозрюваним права на захист, що не узгоджується з легітимною метою, закріпленою статтею 2 КПК України. Таке обмеження порушує приписи: статті 59 Конституції України, якою передбачено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд; статті 20 КПК України, згідно з якою підозрюваний має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.
Ураховуючи наведене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виснувала, що, забороняючи підозрюваному ОСОБА1 спілкуватися з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, суддя Маслов В.В. унаслідок недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не дотримав приписів частини п’ятої статті 194 КПК України, що полягає в невиконанні вимог закону в частині обов’язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний не має права спілкуватися, що вплинуло на реалізацію права підозрюваного ОСОБА1 на захист.
Щодо преюдиційності ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2024 року № 580/3дп/15-24 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 30 січня 2024 року № Н-693/0/7-24 стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. та ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 642/2дп/15-25 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою ОСОБА1 від 6 лютого 2025 року № К-85/0/7-25 стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що зазначені скарги не є тотожними та стосуються різних строків покладення обов’язків на підозрюваного ОСОБА1 Факти неналежної поведінки судді Маслова В.В., що повідомляють адвокат Ножовнік О.І. та ОСОБА1 у скарзі від 5 серпня 2024 року, не були предметом перевірки дисциплінарного органу і щодо цих фактів не ухвалено рішення у дисциплінарній справі.
Стислий зміст скарги судді Маслова В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Суддя Маслов В.В. не погодився із зазначеними висновками дисциплінарного органу та в поданій ним скарзі зазначив, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час ухвалення оскаржуваного рішення:
надала оцінку діям судді всупереч правовим стандартам – ототожнила ухвалення судового рішення із дисциплінарним проступком;
не врахувала попередню протилежну практику Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя і не навела обґрунтованих мотивів щодо цього;
вийшла за межі компетенції дисциплінарного органу, надавши оцінку судовому рішенню в позапроцесуальному порядку;
не зазначила в рішенні мотивів, наведених суддею, та його суттєвих аргументів щодо відповідності застосованого ним формулювання процесуального обов’язку сталій судовій практиці;
неправильно застосувала законодавство, а саме положення пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України;
не обґрунтувала висновків дисциплінарної палати в частині стверджуваного порушення суддею права на захист, не зазначила, в чому саме воно полягає та які докази це підтверджують;
не дотрималася процедури розгляду дисциплінарної справи щодо забезпечення справедливого, неупередженого та об’єктивного процесу розгляду дисциплінарної скарги, нівелювала принцип змагальності, який лежить в основі дисциплінарного провадження щодо судді;
використала нерелевантні судові рішення для обґрунтування мотивів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
З огляду на наведене суддя Маслов В.В. просить скасувати повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
Висновки за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Розглянувши доводи та аргументи, викладені у скарзі судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя зазначає таке.
Щодо доводів скарги про надання оцінки діям судді всупереч правовим стандартам – ототожнення ухвалення судового рішення із дисциплінарним проступком
Вища рада правосуддя зауважує, що наведені суддею Масловим В.В. у скарзі доводи щодо неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя в рішенні від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 національних і міжнародних стандартів у галузі судочинства, які вимагають надати судді імунітет від будь-якої відповідальності за тлумачення та застосування закону, а також за ухвалене ним судове рішення, не ґрунтуються на чинному законодавстві України та міжнародно-правових актах.
Конституція та закони України передбачають можливість притягнення судді до юридичної відповідальності за ухвалене ним судове рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Аналогічну за змістом норму містить і частина перша статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до вказаних нормативно-правових положень суддя підлягає кримінальній або дисциплінарній відповідальності за ухвалене ним судове рішення, якщо під час його ухвалення він вчинив злочин або дисциплінарний проступок.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», серед яких виділяються підстави, які безпосередньо пов’язані з ухваленням суддею судового рішення. Частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) умисне або внаслідок недбалості: а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; б) незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; […] 4) умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Міжнародно-правові документи в галузі судочинства, встановлюючи імунітет судді за ухвалене ним судове рішення, також передбачають можливість притягнення його до юридичної відповідальності, якщо при ухваленні судового рішення суддею було допущено відповідні порушення. У Висновку Консультативної ради європейських судів (далі – КРЕС) № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів від 6 грудня 2024 року наголошується на тому, що: легітимне здійснення суддею своїх прав не повинно бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності; рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозного проступку (пункт 28). Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року) передбачено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Додатка до Рекомендації). Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Вища рада правосуддя звертає увагу на те, що такої самої позиції під час розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності дотримується Велика Палата Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2025 року (справа № 990SCGC/17/24) наголосила, що для цілей дисциплінарного провадження підлягають врахуванню також висновки, сформовані у Декларації щодо принципів незалежності судової влади, яка прийнята 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), а саме що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 65).
Аналіз наведених положень вказує на помилковість тверджень судді Маслова В.В. щодо «наявності у судді імунітету від будь-якої відповідальності за тлумачення та застосування закону, а також за ухвалене ним рішення», оскільки всі вони містять винятки, за яких така відповідальність для судді настає (вчинення злочину або дисциплінарного проступку, злочинного наміру або грубої недбалості, у разі грубої недбалості чи умисного порушення закону).
Вища рада правосуддя виходить з того, що згідно з чинним законодавством України та міжнародно-правовими документами в галузі судочинства вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді за ухвалене ним судове рішення залежить від того, чи було при цьому суддею допущено ті порушення, які за законом утворюють склад дисциплінарного проступку.
Отже, відсутні підстави вважати, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала зазначені вище положення національного та міжнародного законодавства.
Розглядаючи дисциплінарну справу стосовно судді Маслова В.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з’ясовувала, чи допустив суддя Маслов В.В. під час постановлення ухвали від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24) дисциплінарний проступок і який характер має допущене ним порушення закону.
Вища рада правосуддя наголошує, що під час розгляду зазначеної дисциплінарної справи та ухвалення рішення Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не оцінювала по суті ухвалу від 11 липня 2024 року, постановлену суддею Масловим В.В., не встановлювала та не оцінювала обставини справи, не вирішувала питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу в зазначеній справі. Під час здійснення дисциплінарного провадження Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, діючи як дисциплінарний орган, у межах своїх повноважень та у встановленому порядку з’ясовувала наявність чи відсутність порушення суддею Масловим В.В. закону, яке утворює склад дисциплінарного проступку і є підставою дисциплінарної відповідальності судді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила, що суддя Маслов В.В., покладаючи на підозрюваного ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, вийшов за межі принципу свободи суддівського розсуду, оскільки приписи частини п’ятої статті 194 КПК України передбачають альтернативу лише щодо вибору обов’язку, який має бути покладено на підозрюваного, проте не передбачають альтернатив щодо його формулювання.
З огляду на зазначене безпідставним є твердження судді Маслова В.В. про ототожнення дисциплінарним органом ухваленого ним рішення з дисциплінарним проступком.
Щодо доводів скарги про неврахування попередньої протилежної практики Дисциплінарних палат і ненаведення обґрунтованих мотивів щодо цього
Вища рада правосуддя встановила, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала оцінку доводам судді Маслова В.В. в частині преюдиційності ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2024 року № 580/3дп/15-24 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. та ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 642/2дп/15-25 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою ОСОБА1 стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила, що обставини скарг, щодо яких Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя постановлено зазначені вище ухвали, не є тотожними, стосуються різних строків покладення обов’язків на підозрюваного ОСОБА1
Вища рада правосуддя встановила, що, крім адвоката Ножовнік О.І., скарг на дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., обумовлених постановленням ухвали від 11 липня 2024 року про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1, жодна особа до Вищої ради правосуддя не подавала. Станом на час розгляду Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної скарги адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) факти неналежної поведінки судді, про які повідомлено в зазначеній дисциплінарній скарзі, не були предметом перевірки та розгляду Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя.
Станом на дату постановлення Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя ухвали від 16 грудня 2024 року № 3646/1дп/15-24 про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) інші дисциплінарні органи не ухвалювали рішень щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарними скаргами на дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., обумовлені постановленням ухвали від 11 липня 2024 року про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1.
Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою ОСОБА1 від 6 лютого 2025 року (вх. № К-85/0/7-25) стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила 26 березня 2025 року (ухвала № 642/2дп/15-25), тобто вже під час розгляду Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи, яку було відкрито за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24). При цьому дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., пов’язані з постановленням ним ухвали від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24), не були предметом вказаної дисциплінарної скарги ОСОБА1.
Вища рада правосуддя встановила, що скарги адвоката Ножовнік О.І. від 30 січня 2024 року (вх. № Н-693/0/7-24) та від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) щодо дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. стосувалися різних судових рішень (ухвали від 18 січня 2024 року та від 11 липня 2024 року), ухвалених суддею Масловим В.В. за різними клопотаннями прокурора, за різних фактичних і юридичних обставин, на різних стадіях кримінального провадження. Суддя Маслов В.В. ухвалу від 18 січня 2024 року (справа № 991/315/24) постановив під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____, а ухвалу від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24) – після завершення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні та відкриття стороною обвинувачення матеріалів досудового розслідування стороні захисту.
Отже, безпідставними є твердження судді Маслова В.В. про існування «попередньої протилежної практики Дисциплінарних палат», неврахування її Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду цієї дисциплінарної справи, а також ненаведення обґрунтованих мотивів щодо цього в рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя встановила, що висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в цій частині є правомірними та обґрунтованими.
Щодо доводів скарги про вихід дисциплінарного органу за межі компетенції, надання оцінки судовому рішенню в позапроцесуальному порядку
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Перевіривши доводи судді Маслова В.В. в цій частині, Вища рада правосуддя встановила, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вчиняла дій, спрямованих на оцінку ухвали від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24, а надала оцінку діям судді Маслова В.В. як слідчого судді під час її постановлення.
Щодо доводів скарги про незазначення в рішенні дисциплінарного органу мотивів, наведених суддею, та його суттєвих аргументів щодо відповідності застосованого ним формулювання процесуального обов’язку сталій судовій практиці
Згідно із частинами другою, восьмою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Рішення Дисциплінарної палати викладається у письмовій формі, підписується членами Дисциплінарної палати, які брали участь у його ухваленні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити: прізвище, ім’я, по батькові судді, його посаду; встановлені у дисциплінарній справі обставини з посиланням на докази; мотиви, з яких ухвалено рішення; суть рішення за результатами розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його застосування; порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл скаржнику на оскарження рішення, якщо його надано.
З рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 убачається, що воно відповідає зазначеним приписам чинного законодавства.
Відсутність у рішенні дисциплінарного органу оцінки аргументів, що наведені суддею Масловим В.В., не може слугувати достатньою підставою для скасування такого рішення.
Окрім того, Вища рада правосуддя критично оцінює доводи судді Маслова В.В. про наявність певної сталої судової практики при формулюванні обов’язку, передбаченого пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, та вважає за необхідне зауважити таке.
Згідно із частиною першою статті 9 КПК України під час кримінального провадження слідчий суддя зобов’язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Норма пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України чітко та однозначно передбачає, що слідчий суддя, застосовуючи відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом».
Посилання на сталу судову практику не нівелює дотримання суддею принципів верховенства права та законності та не звільняє суддю від дисциплінарної відповідальності, якщо є відхід від норм, які є чіткими та очевидними.
Щодо доводів скарги про неправильне застосування дисциплінарним органом законодавства, а саме положення пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України
Вища рада правосуддя вважає, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно констатувала порушення суддею Масловим В.В. законодавчих приписів щодо застосування запобіжних заходів та судового захисту прав людини, що утворює склад дисциплінарного проступку.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 23 червня 2025 року зазначила, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом за правилами, передбаченими цим Кодексом.
Запобіжні заходи є різновидом заходів забезпечення кримінального провадження (стаття 131 КПК України).
Оскільки запобіжні заходи у кримінальному провадженні пов’язані з тим або іншим обмеженням прав та свобод особи, зокрема права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначені заходи можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15‑рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 КК України зазначив, що обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що верховенство права вимагає, щоб втручання в конституційні права і свободи людини завжди було домірним, обмеження щодо реалізації таких прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають відповідати правомірній меті та не порушувати сутності таких прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010; Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022; Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023).
Встановлення підозрюваному заборони на спілкування з іншими особами має бути належним та необхідним заходом для забезпечення легітимної мети – виконання завдань кримінального провадження, зокрема щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Частиною п’ятою статті 194 КПК України передбачено, що якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила на тому, що аналіз частини п’ятої статті 194 КПК України свідчить, що закон чітко та однозначно встановлює, що слідчий суддя, суд можуть визначити підозрюваному обов’язок утримуватися від спілкування з певними особами та визначити осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, однак пункт 4 частини п’ятої статті 194 КПК України зобов’язує суд визначити особу, з якою підозрюваний не має права спілкуватися.
Загальні положення та особливості застосування запобіжних заходів до підозрюваного, обвинуваченого закріплено у главі 18 КПК України.
Пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зазначена норма зумовлює специфічний характер кримінально-процесуальної функції слідчого судді, яка полягає у забезпеченні законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини у кримінальному провадженні.
Отже, слідчий суддя МасловВ.В. за результатами розгляду клопотання прокурора Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботової Є.В. про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1, мав бути гарантом забезпечення прав і свобод підозрюваного ОСОБА1.
Однак суддя Маслов В.В. в ухвалі від 11 липня 2024 року поклав на підозрюваного ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування […] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду», тобто фактично заборонив йому спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила, що, покладаючи на підозрюваного ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, суддя Маслов В.В. вийшов за межі принципу свободи суддівського розсуду, згідно з яким суд наділено повноваженнями (правами та обов’язками) обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, керуючись цілями та принципами права, загальними засадами судочинства, враховуючи конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість й достатність обраного покарання тощо. Саме така правова позиція міститься в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 335/10701/16-к.
Приписи частини п’ятої статті 194 КПК України передбачають альтернативу лише щодо вибору обов’язку, який має бути покладено на підозрюваного (прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; носити електронний засіб контролю), проте не передбачають альтернатив щодо його формулювання.
Зокрема, норми частини п’ятої статті 194 КПК України зобов’язують слідчого суддю, суд визначити коло осіб, від спілкування з якими має утриматися підозрюваний, обвинувачений, а також умови, з дотриманням яких має відбуватися спілкування з певною (визначеною слідчим суддею, судом) особою.
Постановляючи ухвалу про продовження підозрюваному ОСОБА1 строку дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. вийшов за межі наданих йому законом повноважень і поклав на підозрюваного ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, а саме – заборонив йому спілкуватися з невизначеним та необмеженим колом осіб.
Вища рада правосуддя зауважує, що таке рішення суддя Маслов В.В. ухвалив після завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____ та відкриття стороною обвинувачення матеріалів досудового розслідування стороні захисту. Тобто це відбулося на процесуальній стадії, коли сторона обвинувачення дійшла висновку, що під час досудового розслідування зібрано достатні докази для складання обвинувального акта (частина перша статті 290 КПК України).
Визнаючи безпідставними доводи судді Маслова В.В. щодо неправильного застосування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя положень пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, Вища рада правосуддя вважає за потрібне зазначити, що дисциплінарний орган не застосовує положень кримінального процесуального закону – застосування вказаних положень КПК України є прерогативою суду, слідчого судді. До повноважень дисциплінарного органу належить застосування норм закону, якими визначаються підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя керується тим, що положення пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України є чіткими та однозначними для розуміння їхнього змісту. Законодавче формулювання «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом» зобов’язує суд, слідчого суддю визначити особу, з якою підозрюваний має утриматись від спілкування. Як зазначила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у своєму рішенні від 23 червня 2025 року, обов’язок суду, слідчого судді визначити осіб, з якими підозрюваний має утримуватись від спілкування, зумовлений процесуальними потребами кримінального провадження і спрямований на досягнення легітимної мети: забезпечити виконання завдань кримінального провадження з дотриманням належної правової процедури до підозрюваних та обвинувачених, не допустити застосування до них необґрунтованого процесуального примусу. Визначення осіб, від спілкування з якими підозрюваний чи обвинувачений має утримуватись, робить заборону на спілкування чіткою та зрозумілою для осіб, до яких вона застосовується. Визначеність такої заборони забезпечує належне її виконання особою, до якої вона застосована, а в разі її порушення створює підстави для зміни такій особі запобіжного заходу на більш суворий, зміну або покладення на неї додаткових обов’язків. Водночас установлення підозрюваному суцільної заборони на спілкування («з будь-якими іншими особами») є покладенням на нього неконкретизованого за змістом процесуального обов’язку, що прямо суперечить приписам пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України та створює передумови для порушення прав і свобод підозрюваного.
Вища рада правосуддя вважає, що, виходячи з змісту положень пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України та інших положень КПК України щодо застосування запобіжних заходів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовано не врахувала доводів судді Маслова В.В. про відповідність ухвали від 11 липня 2025 року положенням процесуального законодавства, оскільки вони не ґрунтуються на законі і свідчать про довільне тлумачення ним вказаних положень закону. За встановлених у дисциплінарному провадженні обставин доводи судді Маслова В.В. не можуть змінити правильності висновків Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо порушення ним приписів пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України та вчинення ним дисциплінарного проступку.
Суддя Маслов В.В. доводить, що встановлений ним ОСОБА1 обов’язок був покладений на підозрюваного в межах наданих йому повноважень обмежувати спілкування з «будь-якою особою», був достатньо конкретизований та викладений доступною мовою. Тим самим слідчий суддя забезпечив передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного. Таке формулювання надавало чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
При цьому суддя Маслов В.В. не пояснив, за якими критеріями обмеження спілкування «з будь-якою особою» може бути визнано «конкретизованим обов’язком», який забезпечує «передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного» і надає «чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної». Вказані доводи судді Маслова В.В. підтверджують правильність позиції Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка виключила помилку в покладенні ним на підозрюваного неконкретизованого процесуального обов’язку і встановила наявність у такому його рішенні дисциплінарного проступку.
Щодо доводів скарги про необґрунтованість висновків Дисциплінарної палати в частині порушення суддею права на захист
Як установила Вища рада правосуддя, доводи судді Маслова В.В. в цій частині спростовуються змістом рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25, у якому таке обґрунтування наведено.
Вища рада правосуддя наголошує на безпідставності твердження судді Маслова В.В., що в оскаржуваному ним рішенні дисциплінарного органу не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення права підозрюваного на захист та реалізацію яких саме складових права на захист унеможливила постановлена ним ухвала.
Вища рада правосуддя звертає увагу на те, що в рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року зазначено, що обмеження спілкування підозрюваного з невизначеним та необмеженим колом осіб унеможливлює належну реалізацію підозрюваним права на захист, що не узгоджується з легітимною метою, закріпленою статтею 2 КПК України. Таке обмеження порушує приписи: статті 59 Конституції України, якою передбачено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд; статті 20 КПК України, згідно з якою підозрюваний має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.
Забороняючи підозрюваному ОСОБА1 спілкуватися з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, суддя Маслов В.В. допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не дотримав приписів частини п’ятої статті 194 КПК України, що полягає в невиконанні вимог закону в частині обов’язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний не має права спілкуватися, що вплинуло на реалізацію права підозрюваного ОСОБА1 на захист.
Таким чином, дисциплінарний орган не лише констатував порушення суддею Масловим В.В. права підозрюваного на захист, а й визначив складові такого права з посиланням на конкретні положення Конституції та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У скарзі суддя Маслов В.В. зазначив, що встановлений ним обов’язок жодним чином не позначився на реальній можливості реалізації підозрюваним його процесуальних прав, оскільки такий обов’язок «передбачав виключно заборону спілкування з визначеними колом осіб, з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру».
Вища рада правосуддя вважає такий аргумент скаржника надуманим з огляду на те, що «будь-які особи», з якими підозрюваному було заборонено спілкуватися, не можуть визнаватися «визначеним колом осіб». Насправді ухвалою від 11 липня 2025 року суддя Маслов В.В. встановив «визначене коло осіб», з якими підозрюваному було дозволено спілкуватися з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, – це захисники підозрюваного, слідчі, детективи, прокурори, слідчий суддя, суд. Таке формулювання обов’язку підозрюваного суперечить положенням пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, які передбачають визначення слідчим суддею осіб, з якими підозрюваний має утримуватись від спілкування.
Вища рада правосуддя наголошує на тому, що право на захист є основоположним правом особи. Це право закріплено на конституційному рівні – частиною другою статті 63 Конституції України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Статтею 129 Конституції України встановлено, що забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства. Відповідно до статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься забезпечення права на захист. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Отже, Конституція та закони України покладають на суд обов’язок захистити та забезпечити підозрюваному право на захист.
Складовою права на захист є право особи не давати показань або пояснень стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів, яке передбачено частиною першою статті 63 Конституції України. Згідно з частиною другою статті 18 та частиною третьою статті 42 КПК України підозрюваний має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання.
Вища рада правосуддя вважає, що встановлення підозрюваному заборони спілкуватися з «будь-якими», а не з визначеними судом особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, порушує вказані нормативні приписи, оскільки по суті означає протиправну зміну права підозрюваного не говорити нічого з приводу підозри проти нього на обов’язок не говорити нікому нічого з приводу такої підозри.
Вища рада правосуддя керується тим, що для реалізації права на захист закон надає підозрюваному право, зокрема, збирати і подавати докази, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені законом (статті 20, 93 КПК України).
Водночас установлення підозрюваному заборони спілкуватися «з будь-якими особами» з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, створює істотні перешкоди для реалізації вказаного права. Особливо це стосується випадків, коли отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок тощо потребує від підозрюваного обґрунтування необхідності їх отримання, що вимагає від нього повідомлення обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру.
Це також стосується реалізації підозрюваним права вільного вибору захисника своїх прав, на чому наголосила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 23 червня 2025 року, пославшись на положення статті 59 Конституції України та статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв’язку з цим Вища рада правосуддя відхиляє доводи судді Маслова В.В. про те, що залучені підозрюваним ОСОБА1 захисники здійснювали активний його захист, а залучення нового (додаткового) захисника не вимагає роз’яснення підозрюваним адвокату перед укладенням з ним договору про надання правової допомоги суті повідомлення про підозру.
Таке трактування права підозрюваного на використання правової допомоги захисника, вибраного на власний розсуд, не ґрунтується на законі та не відповідає змісту вказаного права. Неможливість через встановлену слідчим суддею заборону повідомити адвокату, якого підозрюваний бажає залучити до свого захисту як захисника, про обставини повідомленої йому підозри може унеможливити залучення підозрюваним такого адвоката до свого захисту або призвести до залучення адвоката, який в силу своєї спеціалізації, відсутності відповідного досвіду тощо не зможе забезпечити ефективний захист.
Суддя Маслов В.В. у скарзі зазначив, що передбачене кримінальним процесуальним законодавством право підозрюваного на захист не можна тлумачити настільки широко, щоб охопити ним права особи на звернення зі скаргою на дії судді, на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до медіа.
З огляду на це Вища рада правосуддя зазначає, що частиною шостою статті 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У частині п’ятій статті 55 Конституції України закріплено право кожного на використання всіх національних засобів юридичного захисту.
Згідно із частиною третьою статті 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Метою діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є, зокрема: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, їх посадовими і службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню. Вказаним Законом передбачено, що кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у порядку, передбаченому чинним законодавством (статті 1, 3, 21).
Отже, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за захистом своїх прав є конституційним правом підозрюваного.
Частиною першою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката.
Відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою за участю скаржника, який як учасник дисциплінарної справи має право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватись з матеріалами справи (статті 42, 47, 49, 51).
Під час розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н-693/1/7-24), з’ясовано, що підозрюваний ОСОБА1 звернувся до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою на дії судді Маслова В.В., пов’язані з ухваленням ним судових рішень від 24 листопада 2023 року у справі № 991/10280/23, від 7 грудня 2023 року у справі № 991/10500/23 та від 18 січня 2024 року у справі № 991/315/24, після того, як Вищий антикорупційний суд змінив застосоване суддею Масловим В.В. формулювання обов’язку підозрюваному ОСОБА1 щодо обмеження спілкування, виключивши з нього заборону на спілкування «з будь-якими іншими особами» та чітко визначивши осіб, з якими підозрюваний мав утримуватись від спілкування.
Вища рада правосуддя вважає, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовано визнала встановлений суддею Масловим В.В. підозрюваному ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування […] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду» істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію підозрюваним ОСОБА1 наданого йому процесуального права на захист.
Щодо доводів скарги про недотримання дисциплінарним органом процедури розгляду дисциплінарної справи щодо забезпечення справедливого, неупередженого та об’єктивного процесу розгляду дисциплінарної скарги
Вища рада правосуддя констатує, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя здійснила розгляд цієї дисциплінарної справи з дотриманням положень глави 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, якими закріпленоздійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
Розгляд дисциплінарної справи, яка була відкрита за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року, відбувся у відкритому засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у якому взяли участь суддя Маслов В.В. (у режимі відеоконференції) та скаржник.
Перебіг засідання транслювався в режимі реального часу на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частини шостої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пункту 13.31 Регламенту Вищої ради правосуддя суддя Маслов В.В. після відкриття дисциплінарної скарги мав право надати письмові пояснення по суті скарги, яким він скористався.
У засіданні дисциплінарного органу були заслухані суддя Маслов В.В. та адвокат Ножовнік О.І., які також надали відповіді на запитання членів дисциплінарного органу.
Судді та скаржнику було надано можливість подавати докази, надавати пояснення, висловлювати заперечення, ознайомлюватися з матеріалами справи.
Отже, Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя забезпечила справедливий, неупереджений та об’єктивний процес розгляду дисциплінарної скарги, реалізацію принципу змагальності між скаржником та суддею.
Це спростовує безпідставні твердження судді Маслова В.В. про переслідування дисциплінарним провадженням стосовно нього іншої мети, ніж та, яка випливає із Закону України «Про Вищу раду правосуддя», існування виняткового підходу щодо нього, відсутність неупередженості членів дисциплінарного органу.
Щодо доводів скарги про використання дисциплінарним органом нерелевантних судових рішень для обґрунтування мотивів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
Обґрунтовуючи скаргу в цій частині, суддя Маслов В.В. зауважив, що в основу оскаржуваного рішення Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя поклала його судові рішення, взяті з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема: ухвалу від 13 вересня 2024 року у справі № 991/8886/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121718026), від 7 жовтня 2024 року у справі № 991/11547/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122217124), від 12 лютого 2025 року у справі № 991/1198/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125200257), і констатувала, що, «постановляючи ухвали про застосування запобіжного заходу з покладенням одного або кількох обов’язків, зокрема визначених пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, суддя Маслов В.В. застосовував різні підходи до формулювання відповідного обов’язку».
Зі слів судді Маслова В.В., зазначені ухвали є нерелевантними цьому випадку, адже вони ґрунтувалися на інших вимогах клопотань та фактичних обставинах кримінальних проваджень. Оскільки у клопотанні щодо ОСОБА1 сторона обвинувачення порушувала питання про покладення на підозрюваного саме такого обов’язку, про який ішлося вище, суддя його розглянув та задовольнив.
У зв’язку з цим Вища рада правосуддя зазначає, що клопотання прокурорів та фактичні обставини кримінальних проваджень не можуть змінити положень закону і бути підставою для покладення суддею на підозрюваного іншого обов’язку, ніж той, який передбачено законом.
Крім того, як зауважив суддя Маслов В.В., зазначені ухвали Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя самостійно відшукала та використала для обґрунтування його вини.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною одинадцятою статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»член Вищої ради правосуддя, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, уповноважена особа секретаріату Вищої ради правосуддя мають безпосередній доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користуються державними, у тому числі урядовими, засобами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами. Обробка такої інформації здійснюється членами Вищої ради правосуддя, дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя та уповноваженими особами секретаріату Вищої ради правосуддя із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних та забезпеченням таємниці, що охороняється законом. У процесі здійснення дисциплінарного провадження члени Вищої ради правосуддя, які входять до складу Дисциплінарних палат, не обмежені у користуванні доступними інформаційними ресурсами, зокрема Єдиним державним реєстром судових рішень, задля забезпечення повноти, обʼєктивності та всебічності розгляду дисциплінарних справ.
Щодо тверджень судді Маслова В.В. про нерелевантність судових рішень для обґрунтування мотивів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то їх потрібно оцінити критично, оскільки зміст зазначених ухвал ілюструє різний підхід судді Маслова В.В. до формулювання обов’язку, визначеного пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, що і констатувала Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя.
В одних випадках застосоване суддею Масловим В.В. формулювання зазначеного обов’язку надавало чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної та передбачити юридичні наслідки своєї поведінки, в інших – унеможливлювало такі відокремлення та передбачення, створювало передумови для безпідставного настання для підозрюваного негативних правових наслідків.
Вища рада правосуддя висновує, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовано встановила в діях судді Маслова В.В. склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь його вини, відсутність інших дисциплінарних стягнень. З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата вважала пропорційним і співмірним застосування до судді Маслова В.В. дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Вища рада правосуддя встановила, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою та підтверджують вчинення суддею Масловим В.В. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для його скасування. Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 14.1–14.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
відмовити в задоволенні скарги судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича до дисциплінарної відповідальності. Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 залишити без змін.
Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.