28 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (No79)»на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі No 160/8840/18 (No К/9901/8150/20) за позовом Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби Україн и (No79)» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року за лишено без руху апеляційну скаргу позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, яким відмовлено у задоволенні позову. Суд зазначив, що апеляційна скарга не відповідає вимогам статей 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не додано документ про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, а також докази на підтвердження поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження.Скаржнику надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2020 апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі статей 169, 298 КАС України у зв`язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги, а саме: не надано доказів сплати судового збору. Водночас, при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції врахував заяву про поновлення строку звернення з апеляційною скаргою та вказані підстави.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу,де зазначив, що у строк встановлений судом усунуто недоліки апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору.
Скаржник стверджував,що ухвалу отримано ним 28.01.2020, що підтверджується відміткою відповідального працівника у журналі реєстрації вхідної кореспонденції, а т ому строк на виконання ухвали суду від 10.01.2020 спливає 07.02.2020, власне коли і було здано до поштового відділення заяву про усунення недоліків апеляційної скарги. Щодо дати отримання копії ухвали суду від 10.01.2 020, яка зазначена у повідомленні про вручення поштового відправлення (24.01.2020), скаржник пояснив, що дійсно у цей день відповідальним працівником було отримано поштову кореспонденцію, однак зважаючи на те, що отримання поштової кореспонденції не є його основними посадовими обов`язками, а також те, що день отримання припав на п`ятницю, фактично судове рішення було передано до канцелярії установи у понеділок – 28.01.2020, відповідно у цей день і зареєстроване.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного адміністративного суду – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Колегія суддів Верховного Суду критично оцінила доводи скаржника про те, що днем отримання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху є 28.01.2020, тобто день фактичної реєстрації поштової кореспонденції у журналі підприємства, позаяк номер та дата реєстрації вхідної кореспонденції, проставленої самим органом в односторонньому порядку, самі по собі не свідчать про дату отримання рішення суду, а лише фіксують факт реєстрації кореспонденції суду при надходженні до органу (установи).
Крім того, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 251 КАС України саме день проставлення на поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення вважається днем його вручення.
Відтак, за наявності повідомлення про вручення поштового відправлення, реєстрація документу суду у журналі поштової кореспонденції установи не може вважатися належним доказом дати отримання копії судового рішення, і як наслідок вважатися днем з якого обчислюється процесуальний строк, встановлений судом, для усунення недоліків апеляційної скарги.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020у с праві No826/6756/18.
Верховний Суд також зазначив, що неналежна організація трудового процесу з боку позивача (не в повній мірі виконання працівником своїх посадових обов`язків, відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації, то що) не може вважатися об`єктивною причиною невиконання процесуальних обов`язків, зокрема вчиняти процесуальні дії у встановлені судом строки.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі No 160/8840/18 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/94511661.