10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.
Районний суд заочним рішенням стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг, а згодом за заявою відповідача скасував це рішення та призначив справу до розгляду в загальному порядку.
Тим часом ОСОБА_2 уклав із матір’ю ОСОБА_3 договір дарування належної йому 1/3 частки квартири, тому позивач вказувала, що цей договір містить ознаки фіктивності, а отже,повинен бути визнаний недійсним. Пізніше ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу спірної частки квартири з ОСОБА_4.
З урахуванням збільшення позовних вимог позивач просила суд визнати недійсним договір дарування спірної частки квартири, застосувати як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме повернення спірної частки на квартиру первісному власнику – боржнику.
Суд першої інстанції залишив позов без задоволення, вважаючи, що в діях відповідачів не міститься ознак умислу, спрямованого на приховання реальної мети укладення оспорюваного договору.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, визнав договір дарування недійсним, у застосуванні реституції відмовив, оскільки така вимога може бути пред’явлена тільки стороною недійсного правочину, а позивач не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири.
Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду з огляду на таке.
Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір дарування спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання його від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника, дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору дарування недійсним. Разом із тим апеляційний суд помилково за значив, що цей договір є фіктивним.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб’єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб’єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати;враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16ЦК України).
У справі, що переглядалася, сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку позивача;обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки управі спільної часткової власності боржнику) передбачений пунктом 4 частини другої статті16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про повернення частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову та відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності на квартиру в розмірі 1/3 ОСОБА_2.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021року у справі No754/5841/17 (провадження No 61-17966св19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94938438