Застосування положень КК та КПК стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством у контексті міжнародних стандартів: адвокат Гловюк

Під час вебінару для адвокатів у Вищій школі адвокатури на тему “Застосування положень КК та КПК стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством у контексті міжнародних стандартів протидії домашньому насильству”, Ірина Гловюк – заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання “Barristers”, розповіла про практики ЄСПЛ, які стосуються протидії домашньому насильству, де обговорила великий перелік їхніх рішень.

А саме практики: “Опюх проти Туреччини”, Справа “Левчук проти України” та справа “Володіна проти Росії”.

Також було розтлумачено поняття “домашнє насильство” та наведені його форми і до кого воно може бути застосоване. Були обговорені внесені зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», а також застосування положень КПК щодо обмежувальних заходів.

Розпочнемо з основного тлумачення зі статті 126-1 КК

  • Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
  • Домашнє насильство карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Тлумачення «домашнє насильство» для цілей кримінального провадження

Злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину).

Стамбульська Конвенція та орган, створений для її імплементації, підкреслюють, що термін “домашнє насильство” позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства.

Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види “домашнього насильства” та круг осіб, яких воно може стосуватися. Однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках.

Спираючись на вищенаведені факти, можна стверджувати, що:

Стамбульською Конвенцією, домашнє насильство розуміється як

  • певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації.

Основні зміни до ст. 194 КПК України, внесені до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» введені від 6.12.2017 року.

Суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька з наведених обмежувальних заходів:

  • заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
  • обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
  • заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
  • заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
  • направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.