20 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою ОСОБА_1 надії приватного виконавця виконавчого округу Київської області.
Скаргу мотивовано тим, що за рішенням суду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнено заборгованість за договором позики. Судом на виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист, відкрито виконавче провадження.
ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду, ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження.Приватним виконавцем ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконавчого провадження.
Ухвалою суду першої інстанції визнано незаконною бездіяльність та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа та зобов’язано зупинити виконавче провадження.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні скарги, виходив із того, що положення статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють порядок зупинення виконавчого провадженя у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, натомість стаття 370 ЦПК України передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного розгляду справи. Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов’язковим для виконання, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.
Верховний Суд не погодився з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Положення статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» містить імперативний припис, відповідно до якого виконавець зобов’язаний зупинити виконавче провадження за наявності підстав, передбачених у частині першій цієї статті. При цьому закон не пов’язує реалізацію вказаних повноважень з ухваленням відповідного судового рішення.
Системний аналіз абзацу 2 частини восьмої статті 394, статті 436 ЦПК України дає підстави вважати, що на законодавчому рівні проводиться розмежування між зупиненням виконання оскаржуваного судового рішення, яке застосовується у випадку, якщо судове рішення підлягає примусовому виконанню, й зупинення дії судового рішення, якщо рішення не передбачає примусового виконання.
Відповідно до норм частини другої статті 370 ЦПК України суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню, оскільки це стосується виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішення суду першої інстанції, яке було оскаржено ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції, є рішенням про присудження, тобто підлягає примусовому виконанню. У зв’язку з цим апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, щодо зупинення дії рішення, що не могло бути підставою для невиконання виконавцем вимог вказаної статті.
Верховний Суд зауважив, що висновки апеляційного суду про те, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження»регулює порядок зупинення виконавчого провадження лише у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом апеляційного перегляду, є помилковими, оскільки вказана стаття не містить таких застережень.
Верховний Суд вважав, що висновки місцевого суду про визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження є обґрунтованими, а тому в цій частині судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Разом із тим, враховуючи те, що ухвалою апеляційного суду, яка залишена без змін постановою Верховного Суду, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду закрито, відсутні підстави для задоволення скарги в частині зобов’язання приватного виконавця зупинити виконавче провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі No 466/5766/13-ц (провадження No 61-13912св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94362898