Адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ Анатолій Волков провів у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Адвокат з розлучень. Кримінальний присмак справ при розлученні. Спори за дітей та майно», що продовжує серію тематичних модулів у рамках спеціалізованого курсу «АДВОКАТ З РОЗЛУЧЕНЬ».
Сімейні спори між колишнім подружжям завжди відрізняються емоційною чутливістю, особливо коли це стосується дітей. Однак, подекуди напруга у спорі призводить до діянь, які виходять за межі регулювання сімейних правовідносин.
Так, нерідко ініціювання процесу розлучення штовхає іншого, ображеного з подружжя на самочинну зміну місця проживання дитини, одноосібне та поспішне відчуження спільного майна без згоди іншого, ухилення від виконання судових рішень про зобов’язання надавати дитину для побачення батьку/матері тощо. Тому в таких ситуаціях адвокату необхідно досить точно та чітко обрати лінію захисту та представництва клієнта, зосередитись на реальних дієвих інструментах відновлення його прав та інтересів.
Важливо розуміти межу, коли самочинна зміна місця проживання дитини одним із батьків може призвести до кримінальної відповідальності. Зокрема, коли місце проживання дитини врегулювано на підставі судового рішення і навпаки, коли має місце неврегульованість цього питання, однак один із батьків без згоди іншого забирає до себе проживати малолітнього сина/доньку.
Після збройної агресії російської федерації багато родин змушені були роз’єднатися, чимало жінок виїхали з дітьми за кордон. Відтак, мають місце непорозуміння між батьками дитини, агресивні випади, звинувачення, що призводять до домашнього насильства. Тому актуальним є вироблення першочергових правових заходів для припинення таких дій, застосування обмежувальних та/або термінових заборонних приписів.
Не менш важливою для розкриття є тема ненадання одним із батьків можливості бачитися з дитиною. У такому разі необхідно розумітися на методах правового реагування на такі дії, а також повноваженнях державної виконавчої служби та органів поліції.
В частині майнових конфліктів, лектором запропоновано уявити ситуацію, коли після початку процесу розлучення один із подружжя виявив, що спільний автомобіль відчужений іншим з подружжя, тобто титульним власником третій особі. Звісно, згода на таке відчуження не надавалася.
Виникають логічні питання:
(1) який в даному разі обрати спосіб захисту: витребувати майно чи просити компенсацію?
(2) чи визнавати недійсним договір?
Судова практика у таких правовідносинах свідчить, що один із подружжя може скористатися одним із вищевказаних способів. Однак, як зазначає лектор, перед тим, як ініціювати процес, необхідно насамперед виходити з якнайкращих інтересів клієнта, ретельно оцінити судову перспективу та механізм відновлення права при ухваленні позитивного рішення. Зокрема, виявивши одним із колишніх подружжя, що автомобіль уже проданий третій особі, більш ефективним способом захисту своїх прав буде пред’явлення колишньому з подружжя вимоги про стягнення половини вартості автомобіля. Ураховуючи те, що автомобіль уже належить новому власнику (не виключено добросовісному), визнання недійсним правочину та витребування автомобіля в кінцевому рахунку призведе до подальших спірних моментів, наприклад поділу, порядку користування тощо.
Сьогодні досить часто і під час судових засідань, і в самих текстах процесуальних документів зустрічається фраза «викрадення дитини одним із батьків». Та чи підпадає таке словосполучення під конструкцію статті 146 КК України «викрадення людини», зокрема малолітнього? Чи може бути один із батьків суб’єктом кримінального правопорушення вказаної статті? Анатолій Волков зауважив, що поняття «викрадення дитини одним із батьків» зустрічається у Сімейному кодексі України, а саме ст.162 цього кодексу. Зокрема, диспозиція цієї статті містить такі формулювання: «один із батьків самочинно, без другого з батьків…змінить місце проживання (дитини), у тому числі способом її викрадення..». У цьому разі, правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків можуть зводитися до негайного відібрання у такого батька дитини та можливості стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди.
Слід пам’ятати, що врегулювання судовим рішенням спірних сімейних правовідносин покладає обов’язок на сторони (батьків дітей, подружжя) неухильно дотримуватись актів правосуддя. Умисне невиконання рішення суду або ухилення від його виконання (навіть в завуальованій формі) може призвести до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України. Наразі чимало батьків звертаються за правовою допомогою після невиконання другим із батьків рішення суду про побачення з дитиною.
З цього приводу лектор відзначив, що державними виконавцями при примусовому виконанні судових рішень складаються акти виконання/або невиконання графіку побачень, накладаються штрафні санкції щодо недобросовісних батьків. Саме належна фіксація фактів ухилення одного з батьків від виконання судового рішення є передумовою кримінальної відповідальності такого батька. Як свідчить практика, слідчі поліції жадають ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, деякі допитують державних виконавців з приводу ухилення боржника від виконання рішення. Тому адвокатам слід пояснювати клієнтам, що стадія виконавчого провадження є дуже важливою для відновлення його прав і потребує значних зусиль та часу адвоката для здійснення ефективного представництва.