Обставини справи: 08.01.2011 ОСОБА_1 з метою безперешкодного перетинання
державного кордону України своєї малолітньої доньки ОСОБА_2, для виїзду
разом з нею до Італії придбала завідомо підроблений документ – посвідчену приватним нотаріусом на право виїзду малолітньої доньки ОСОБА_2 за кордон у супроводі матері від імені батька дитини ОСОБА_3, який на момент нотаріального посвідчення заяви був відсутній на території України. У ході здійснення прикордонного контролю ОСОБА_1 пред’явила посадовим особам відділу прикордонної служби цю заяву від імені її чоловіка ОСОБА_3. Службові особи прикордонного загону відмовили у перетинанні державного кордону України малолітньої доньки ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_1. Через деякий час ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2 виїхала з України, пред’явивши інший дозвіл від батька дитини, посвідчений консульством, на право виїзду за кордон у супроводі матері, і з того часу в Україну не повернулася. 08.04.2013 досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК за розшуком підозрюваного.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 332 та ч. 3 ст. 358 КК.
Захисник в інтересах підозрюваної ОСОБА_1 подав до місцевого суду заяву про застосування до неї Закону України «Про амністію у 2011 році».
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд ухвалою від 24.01.2022 відмовив у задоволенні заяви захисника в інтересах підозрюваної
ОСОБА_1 про застосування до неї Закону «Про амністію у 2011 році» у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК.
Апеляційний суд ухвалою від 01.03.2022 скасував ухвалу суду першої інстанції,
задовольнив заяву захисника ОСОБА_8, на підставі п. «в» ст. 1, статей 6, 8 Закону
України «Про амністію у 2011 році» звільнив ОСОБА_1 від кримінальної
відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК, та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1.
У касаційній скарзі прокурор вказує на такі порушення, допущені судом апеляційної інстанції: безпідставне звільнення ОСОБА_1 від кримінальної
відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК,
на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році», не перевіривши
при цьому, чи не вчиняла підозрювана кримінальні правопорушення, що посягають на охоронювані інтереси неповнолітньої дитини.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає, що рішення суду
апеляційної інстанції ухвалено без ретельного з’ясування всіх обставин, які можуть суттєво вплинути на правильність застосування норм кримінального права.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було
повідомлено підозру у вчиненні 13.01.2011 кримінальних правопорушень,
передбачених ч. 1 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК. Підозрювана ОСОБА_1 під час досудового слідства мала малолітню дитину – ОСОБА_2, 2009 року народження.
Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році», звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини,
які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК та за злочини,
вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК, особи, не позбавлені батьківських прав, які н а день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.
Згідно з п. «д» ст. 7 цього Закону амністія не може бути застосована до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей.
Ухвалою місцевого суду від 24.01.2022 відмовлено у задоволенні заяви захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 про застосування до неї Закону України
«Про амністію у 2011 році», зокрема з тих підстав, що вчинені підозрюваною дії
посягали на права та інтереси дитини.
Суд апеляційної інстанції, встановивши під час апеляційного провадження те, що ОСОБА_1 не була позбавлена батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_2, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 підлягає звільненню від кримінальної
відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». Разом із тим, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_1, пов’язані з незаконним переправленням через державний кордон України її малолітньої дитини, тобто посягали на її законні права та інтереси. В ухвалі суду апеляційної інстанції відсутній аналіз зазначеного питання.
Відповідно до положень статей 1–9 Конвенції ООН «Про права дитини»,
держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження
індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Також
держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню. Згідно зі ст. 16 Конвенції ООН жодна дитина н е може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Крім того, відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім ’ї разом з батьками. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
Детальніше з текстом постанови ВС від 22.09.2022 у справі No 715/3085/21 (провадження No 51-1160км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517320
.