Антимораторний спадковий договір: адвокат Ян Білоголовий та адвокат Дмитро Навроцький

Матеріал підготували для Advokat Post Ян Білоголовий, адвокат, асоційований партнер OPEN Knowledge, Член Комітету з агарного, земельного та довкілевого права НААУ та Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер АО SENSUM, Член Комітету з агарного, земельного та довкілевого права НААУ.

Аналізуючи судову практику з приводу спадкування, фахівцями було звернуто увагу на категорію справ в контексті визнання недійсними (заявлення вимоги про встановлення нікчемності) спадкових договорів, укладених до 01 липня 2021 року, в частині, у якій йшла мова про підмораторні земельні ділянки.

Як передбачено Перехідними положеннями Земельного кодексу України угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Суди у своїх Постановах (наприклад, від 11.11.2020 року у справі № 612/765/18, від 20.05.2020 року у справі № 629/3502/16-ц, від 19.03.2020 року у справі № 692/86/19) роблять висновок, що спадковий договір, який укладено сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним). Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, як вказують суди, наведено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19) та від 20 травня 2020 року (провадження № 61-39405св18).

На думку судів вищих інстанцій перехід майна від відчужувача до набувача, на підставі спадкового договору, не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування. Вказаний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), а також у пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування». Отже, суди визначають, що відчуження земельної ділянки за спадковим договором не можна вважати передачею ділянки у спадщину, тобто таке відчуження не є винятком із правила щодо застосування мораторію.

На нашу думку, під час визначення правової природи спадкового договору потрібно дуже ретельно дослідити законодавство, що регулює порядок укладення такого договору та які права виникають внаслідок договору.

Як йдеться у ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Ст. 328 ЦК України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності у набувача майна за договором, відповідності до ст. 334 ЦК України, виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. А права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Для того, щоб нерухоме майно мало можливість опинитись на стадії власності у набувача, таке майно повинно бути:

  • передане за актом приймання-передавання (ст. 334 ЦКУ) на підставі правочину (ст. 328 ЦКУ);
  • здійснено реєстрацію права власності (ст. 4 ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).

Навіть, якщо припустити, що майно може бути автоматично передано по факту державної реєстрації права (аналогія зі ст. 17 ЗУ “Про оренду землі”), для цього повинна існувати підстава виникнення такого права (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тощо), зареєстрована у державному реєстрі речових прав. Проте, відповідно до ст. 1306 ЦК України та п.п. 8.7 та 8.11 п. 8 Глави 2 Розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” після посвідчення спадкового договору нотаріусом перехід прав не відбувається, оскільки:

  • нотаріусом лише вносяться відомості про спадковий договір до Спадкового реєстру;
  • нотаріусом накладається лише заборона відчуження.

Перехід же прав та обов’язків у майбутньому від особи, яка померла до інших осіб, може відбуватись тільки в порядку спадкування (ст. 1216 ЦК України). Саме такий механізм передбачено законодавством.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх позиціях, що відносини сторін регулюються тими правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, і від назви договору його суть не залежить. Суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин (Постанови Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі № 336/2231/19, від 07.07.2021 року у справі № 382/1858/16-ц, від 25.06.2021 року у справі № 487/6840/18).

Повертаючись до помилкових, на нашу думку, висновків судів вищих інстанцій щодо недійсності (неукладеності) спадкового договору в частині підмораторних земельних ділянок (в редакції п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до 01.07.2021 року), вважаємо, що дефініція спадкового договору визначає набуття прав у майбутньому від померлого до спадкоємця в силу:

  • а) існування домовленостей між сторонами (у формі спадкового договору);
  • б) факту смерті спадкодавця;
  • в) виникнення права у спадкоємця зареєструвати право власності (виключно на підставі смерті спадкодавця) ;
  • г) реєстрації права власності за спадкоємцем (на підставі факту смерті спадкодавця та існування спадкового договору).

Отже, визначившись правильно з правовою природою спадкового договору, який регулюється саме нормами спадкування, а не “передачі прав на майбутнє”, суди повинні застосовувати норму, передбачену у п.п. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції до 01.07.2021 року, яка зазначає, що “до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину” та відмовляти у заявленні позовних вимог про недійсність (нікчемність) спадкових договорів в частині підмораторних земельних ділянок.