Інструктор цивільного стрільбища щодня бачить одне й те саме: вчителі, айтішники, підприємці приходять учитися стріляти і питають — “Як легально мати пістолет удома?” Відповідь незмінна: “Ніяк. Закону про зброю в Україні немає”. Відповідальна людина, готова навчатися й зберігати безпечно, не має жодного правового шляху. Зброя, привезена “подарунком” із фронту й покладена під ліжко, просто нікому не оголошується.
Про це зазначає адвокат Ігор Сікора, інформують Новини.Live
Чому держава живе на підзаконних актах
Основу чинного режиму складає наказ МВС №622 від 1998 року. Стаття 92 Конституції прямо вказує: правовий режим власності визначається виключно законами, а зброя — об’єкт власності. Тобто держава роками регулює мільйони одиниць зброї документом рівня відомчого наказу, оминаючи пряму конституційну вимогу.
До 2022 року в Україні налічувалося близько 1,3 мільйона зареєстрованих одиниць і ще від трьох до п’яти мільйонів поза обліком. Після повномасштабного вторгнення цифри різко зросли через роздачу зброї, тероборону й добровольчі формування. Рівень озброєності суспільства давно випередив правила.
Чому закону досі немає?
МВС не зацікавлене відмовлятися від дискреційних повноважень: поки все тримається на відомчих наказах, важелі залишаються у руках відомства. Парламент уникає теми, яку вважає токсичною. Війна стала одночасно аргументом на користь врегулювання і відмазкою — “не час”. Суспільна згода відсутня: частина громадян підтримує право на короткоствольну зброю, інші категорично проти.
Результат передбачуваний. Система штовхає відповідальних людей у правовий вакуум, а безвідповідальним нічого не заважає.
Яка модель закону потрібна Україні
Я переконаний, що Україні потрібна диференційована модель — і впроваджувати її треба зараз, без очікування “часу після перемоги”. Досвід держав ЄС і НАТО підтверджує принцип: контроль там, де найбільший ризик, спрощення там, де ризик нижчий.
Короткоствольна зброя — сувора дозвільна система з обов’язковими психотестами й курсами підготовки. Гладкоствольна мисливська — простіша реєстраційна модель. Спецзасоби самозахисту — вільний або спрощений обіг.
Що має бути в законі як критичний мінімум
Серед усіх запобіжників два є визначальними.
Перший — навчання рівня водійських прав. Не формальна довідка, а повноцінний курс: теорія меж необхідної оборони, практика на стрільбищі, моделювання стресових ситуацій. Для носіння в публічному просторі — окремий модуль із тактики в натовпі й алгоритму дій після застосування. Обов’язкове поновлення кожні три-п’ять років, бо навички без практики деградують.
Другий — динамічний медико-психіатричний контроль. Разова довідка терміном на п’ять років — це фікція. Потрібна інтеграція медичних реєстрів із Єдиним реєстром зброї: діагноз із групи ризику, вирок за насильницький злочин, систематичні побутові конфлікти з поліцією — автоматичний сигнал для перегляду дозволу аж до тимчасового вилучення з подальшим судовим контролем. Ціль — запобігання трагедіям. Каральна логіка тут зайва.
Решта елементів — вимоги до сейфів, заборонені зони, страхова відповідальність — теж важливі, але без цих двох перетворюються на ритуал. Саме якість підготовки і постійний моніторинг визначають, чи буде зброя інструментом захисту, чи джерелом трагедій. Закон також має прописати типові ситуації, де застосування зброї презюмується правомірним — збройний напад у житлі, насильницьке проникнення, — щоб людина не вагалася між “захищати себе” і “сісти у в’язницю”.
Де межа між самозахистом і зброєю як звичкою
Межу вже закладено в інституті необхідної оборони: шкода нападнику має бути необхідною і достатньою для відвернення загрози. Збройний самозахист — право останньої інстанції. Ліцензія нести силу в побуті з нього не випливає.
Закон має прямо назвати ситуації, де застосування зброї презюмується правомірним: збройний напад у житлі, насильницьке проникнення. Людина не повинна вагатися між “захищати себе” і “сісти у в’язницю”.
Як повернути трофейну та знайдену зброю в правове поле
Нинішнє декларування — тимчасовий місток. Після воєнного стану має запрацювати трирівнева модель.
Державна зброя, видана для оборони, повертається безумовно — жодного “викупу” автоматів. Трофейна стрілецька, придатна до цивільного обігу, здається на перевірку, проходить демілітаризацію, і лише тоді власник може оформити її за загальною процедурою. Важка зброя і вибухівка — безумовна утилізація.
Амністія за добровільну здачу з фінансовою компенсацією — як стимул. Жорстке вилучення без амністії штовхне людей до приховування. Амністія без вилучення утворить “сіру армію”. Працює тільки комбінація.
Як закон про зброю змінить правила для мільйонів українців
Мільйони людей пройшли через досвід, де зброя була єдиним, що стояло між ними й загибеллю. Повернути їх до довоєнної логіки “зброя — це страшно, давайте не говоритимемо про це” вже неможливо.
Питання не в тому, чи потрібен закон про зброю в Україні. Питання в тому, скільки ще інцидентів із нелегальною зброєю має статися, щоб парламент нарешті взявся до роботи.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.