Питання, яке мало би звучати риторично, але, на жаль, реалії сьогоднішнього громадського контролю змушують ставити його всерйоз.
Про це зазначає адвокат Дмитро Бузанов.
Стаття 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає Громадську раду доброчесності як орган, покликаний сприяти ВККС у встановленні відповідності суддів та кандидатів критеріям професійної етики та доброчесності. Тобто ГРД — це фільтр, який має стояти між системою правосуддя та людьми, не здатними демонструвати ані етичність, ані стійкі моральні стандарти та доброчесність.
Визначення доброчесності в діючому законодавстві не має, тому в моїй уяві це — сукупність рис і поведінкових стандартів, які свідчать про те, що людина:
- діє чесно і прозоро;
- поважає закон і етичні норми;
- не тільки формально дотримується правил, але й демонструє повагу до принципів правової держави;
- уникає конфлікту інтересів;
- не приймає рішень або дій, які можуть виглядати як самовигода чи лобізм;
- має послідовну та передбачувану поведінку;
- не допускає подвійних стандартів залежно від обставин чи персональних симпатій;
- ставиться з повагою до інших – ключовий критерій: доброчесна людина не принижує, не висміює, не демонструє зневаги до колег, громадян чи посадових осіб — навіть якщо має іншу позицію;
- уникає дій, що підривають довіру до інституцій.
Але для того, щоб оцінювати доброчесність інших, варто хоча б мінімально відповідати її ознакам самому. Логічно? Для громадянського суспільства — так. Для його окремих представників — схоже, ні.
Людина, яка у присутності незнайомих осіб дозволяє собі переходити на особистості, поширювати чутки, демонструвати зневагу до присутніх народних депутатів України — фактично до представників українського народу — не просто виходить за межі етикету. Вона порушує базовий стандарт поведінки, який є обов’язковим для тих, хто претендує впливати на відбір осіб, що мають здійснювати правосуддя.
Якщо хтось вважає, що може зневажливо висловлюватись про парламентарів і при цьому мати мандат формувати уявлення про доброчесність суддів — це говорить не про силу громадянського суспільства. Це говорить про його інституційну слабкість.
Кризовий сигнал для ГРД і всього механізму.
Поведінка, продемонстрована під час засідання ТСК, викликала подив навіть у тих, хто звик до гострих дискусій. І проблема не в емоційності. Проблема в тому, що ні один із присутніх представників громадських організацій не продемонстрував рівня відповідності тим стандартам, які самі ж покликані оцінювати у суддів.
Це вже не індивідуальна помилка. Це — системний сигнал, що механізм громадського контролю за доброчесністю може бути використаний тими, хто сам елементарно не відповідає вимогам професійної етики.
Питання, яке потрібно поставити вголос.
Як ми можемо очікувати чесного, неупередженого й професійного відбору суддів, якщо делегування до ГРД здійснюють особи, які самі демонструють поведінку, несумісну з базовими стандартами поваги, добропорядності й відповідальності?
Механізм, створений у 2016 році як інструмент очищення судової системи, сьогодні ризикує бути дискредитованим тими, хто, замість доброчесності, демонструє зневагу та відверту неповагу до державних інституцій і представників народу.
ГРД повинна бути символом професійності, етичності та громадянської зрілості. Але якщо люди, причетні до її формування, публічно демонструють протилежне — це вже не окремий інцидент, а виклик для всієї системи побудови справедливого судочинства.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.