Процес формування Верховним Судом висновків щодо застосування тих чи інших норм права є доволі складним, на нього впливає низка факторів (якість закону, наявність (або відсутність) усталеного правозастосування, рівень аргументування своїх доводів та позицій у справі учасниками спору, кваліфікація судді й навіть його професійний та життєвий досвід). У цій науковій розвідці звернімося до проблематики залучення наукових знань у сфері права та їх врахування Верховним Судом у вирішенні спорів.
Про це пишуть Віталій Уркевич, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Михайло Шумило Заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду – начальник правового управління Касаційного цивільного суду в Юридичній газеті.
Ця публікація з’явилась після того, як стало відомо, що професорка Спасибо–Фатєєва, член науково-консультаційної ради при Верховному Суді, голова ГО “Цивілістична платформа” порівняла суддів Верховного суду зі студентами, а рівень запитів порівняла таким чином – “це якби порівняти амебу дизентерійну зі штучним інтелектом”.
Науково-консультативна рада при Верховному Суді
Існує й більш формалізований, нормативно закріплений шлях. Йдеться про те, що після передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді (далі – НКР) стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом (ч. 7 ст. 303 ГПК України, ч. 7 ст. 404 ЦПК України, ч. 7 ст. 347 КАС України, ч. 7 ст. 434-2 КПК України).
Не зайвим буде нагадати, що такий спосіб комунікації касаційного суду із вченими-правниками є притаманним для країн пострадянського простору. НКР була створена вперше 15.06.1963 при Верховному Суді УРСР, проте сьогодні не всі колишні радянські республіки зберегли цю традицію. Так, наприклад, країни Балтії відмовились від такого формалізованого інструменту, а їх касаційні суди можуть, за необхідності, звертатися за науковими висновками до визнаних учених-правників безпосередньо або надсилати запити до університетів чи наукових установ, які готують відповідні наукові висновки. Приклади функціонування НКР при касаційних судах в інших країнах ЄС авторам невідомі.
Науково-консультативні ради не є якимось унікальним чи новим явищем для української системи правосуддя, до судової реформи 2016 року такі ради існували при Верховному Суді України, Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних та кримінальних справ, Вищому господарському суді України та Вищому адміністративному суді України. НКР функціонує при Конституційному Суді України, при Державному бюро розслідувань, а 30.12.2021 Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 502 створено Науково-консультативну раду при Голові Верховної Ради України.
Варто погодитись із думкою О. З. Хотинської-Нор, що функціонування НКР у легальний спосіб дозволяє судам залучати ззовні до своєї юрисдикційної діяльності видатних науковців, правників, а також інших осіб, як представників громадянського суспільства, які здатні запропонувати у доступній і зрозумілій формі науково обґрунтовані конкретні механізми, засоби, підходи до вирішення актуальних проблем судової практики, правового регулювання суспільних відносин. У такий спосіб фактично здійснюється вплив на формування та розвиток судової практики, коригування вектору розвитку відповідної сфери законодавства, взаємодія судової системи із зовнішнім середовищем, оцінювання діяльності суб’єктів такої системи, а також підвищується ефективність функціонування судової системи загалом.
Звернімо увагу на те, що Верховний Суд не може запитувати думку вчених у будь-якій справі, яка перебуває в його провадженні. Задля виникнення такої процесуальної можливості відповідна справа має розглядатися не колегією суддів, а бути передана на розгляд відповідної судової палати, об’єднаної палати касаційного суду або ж Великої Палати Верховного Суду, тобто в цій справі мають постати складні юридичні питання, може бути порушено питання можливого відступу від уже раніше сформованих правових висновків суду касаційної інстанції.
Більше того, з наведених підстав суд касаційної інстанції може звернутися не до будь-яких дослідників, а лише до вчених-правників, включених до складу НКР при Верховному Суді.
Так, за змістом ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» НКР утворюється при Верховному Суді з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду, що потребують наукового забезпечення. Положення про НКР, яке визначає порядок організації та діяльності цієї ради, затверджено постановою Пленуму Верховного Суду від 02.02.2018 № 1.
НКР є дорадчим органом, що утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права, які погодилися брати участь в її роботі та мають науковий ступінь доктора або кандидата юридичних наук (доктора філософії).
Чинний склад НКР у кількості 123 науковців затверджено Пленумом Верховного Суду 07.02.2020. Координує роботу НКР її вчений секретар, яким є суддя Великої Палати Верховного Суду.
До повноважень НКР належать: (а) підготовка наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права; (б) участь у підготовці проєктів узагальнень практики застосування судами норм матеріального і процесуального права з метою забезпечення їх однакового застосування під час розгляду справ; (в) попередній розгляд проєктів постанов Пленуму Верховного Суду щодо надання рекомендаційних роз’яснень з питань застосування судами законодавства України під час розгляду справ; (г) попередній розгляд проєктів висновків Пленуму Верховного Суду щодо проєктів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України; (д) попередній розгляд проєктів конституційних подань Верховного Суду до Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; (е) попередній розгляд інших питань діяльності Верховного Суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення; (ж) участь у координації наукових досліджень у галузі права та формуванні державного замовлення на наукові дослідження в галузі права; (з) сприяння виданню офіційного друкованого органу Верховного Суду, інших його видань (у тому числі електронних).
Якщо ж говорити мовою цифр, то у 2018 році Верховний Суд 87 разів звертався до НКР та отримав 344 висновки науковців-правників. Протягом 2019 року на 85 звернень суддів суду касаційної інстанції надійшло 452 наукові висновки з тенденцією до подальшого збільшення у наступні роки: у 2020 році надійшло вже 413 висновків учених-правників на 105 звернень суддів, а у 2021 році Верховний Суд отримав 520 висновків на 136 запитів.
Як уже зазначалося, члени НКР надають свої наукові висновки щодо правових питань, що постали у справі, на запит судді-доповідача. Водночас можливість звернення судді-доповідача для отримання висновків лише до членів НКР є необґрунтованим обмеженням. Так, доволі часто для розв’язання того чи іншого спору слід відповісти на вузькоспеціалізовані правові питання, фахівців у яких насправді обмаль й вони можуть не входити до складу НКР. Більше того, до НКР включено лише невелике коло науковців-правників, натомість університетська і академічна юридичні спільноти є значно чисельнішими. За таких обставин суд касаційної інстанції повинен мати можливість звертатися до будь-яких учених-правників щодо правових питань у відповідній справі, за потреби – комунікувати з академічною спільнотою напряму.
Залишаються також відкритими не регламентовані чинним законодавством питання щодо правового режиму наукових висновків членів НКР, їх обов’язковості для Верховного Суду та сторін у справі. На нашу думку, по-перше, Верховний Суд у своєму судовому рішенні має навести огляд позицій вчених-правників та мотивувати власну точку зору. Сьогодні докладний аналіз думок вчених можна зустріти хіба що в окремих думках суддів суду касаційної інстанції. По-друге, ознайомлення з такими висновками має бути загальнодоступним, оскільки наукові висновки можуть сприяти розвитку не тільки судової практики, але й самої правової доктрини.
Вважаємо, що саме так буде забезпечено рівність учасників справи, дотримано принцип змагальності судового процесу, оскільки лише учасник справи може самостійно вирішити, чи потребують надані висновки вчених-правників додаткового аргументування власної позиції у судовому процесі. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 26.07.2021 у справі «Juričić v. Croatia» (заява № 58222/09) констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки експертні висновки видатних юристів та висновки й інформація, отримані від різних установ Конституційним Судом, були доведені до відома заявниці лише після завершення провадження.
Про важливість вирішення порушеного питання свідчить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 380/7886/22, яким зобов’язано Верховний Суд надати запитувану інформацію, а саме висновки НКР, які були подані суду касаційної інстанції у конкретній справі. Як будуть розвиватися події, покаже час, але той факт, що інтерес громадськості до наукових висновків не буде зменшуватись – це напевно. У цьому контексті Верховному Суду варто запозичити досвід Конституційного Суду України, який викладає висновки науковців у відкритому доступі на своєму офіційному вебсайті. Якщо ж самі висновки містять персональні дані, то їх можна легко знеособити. Переконані, що опосередковано така публічність також сприятиме підвищенню якості наукових висновків і висвітленню питання, хто з науковців активно працює у складі НКР, допомагаючи Верховному Суду, а хто просто входить до складу цієї ради.
Автори статті висновують, що потребують подальшого дослідження ефективність та якість роботи НКР при Верховному Суді. Ця наукова розвідка не мала своїм завданням дати відповідь на окреслені питання, водночас важливо розуміти, чи НКР в сучасному вигляді сприяє та допомагає вирішувати складні правові проблеми, з якими стикається Верховний Суд, чи НКР є елітарним клубом обраних науковців. У цьому контексті варто було б розглянути можливість комунікації Верховного Суду з науковцями не тільки через НКР, але і безпосередньо із вузькопрофільними фахівцями, які не є членами НКР, але наукові висновки яких можуть мати високу наукову та професійну цінність.