Чи входить до професійних обов’язків лікаря анестезіолога самостійне установлення стану сп’яніння, а також визначення відповідності проведених іншими лікарями реанімаційних заходів правильній тактиці лікування за встановленим діагнозом?

Обставини справи

Лікар-анестезіолог, що оглянув разом з іншими лікарями хворого, якого було доставлено до приймального відділення лікарні у стані алкогольного сп’яніння після ДТП із діагнозом черепно-мозкова травма, прийняв рішення призначити хворому седативні препарати. Однак стан хворого погіршився, і він помер. Згідно із висновком комісійної судово-медичної експертизи застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп’яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупністю з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті хворого.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

Місцевий суд визнав винуватим і засудив лікаря-анестезіолога за ч. 1 ст. 140 КК та звільнив його від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК).

Апеляційний суд скасував цей вирок, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиція ККС

Скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд у цьому суді.

Обґрунтування позиції ККС

ККС дійшов висновку, що апеляційний суд залишив без належної аргументації доводи апеляційної скарги захисника щодо неповної оцінки місцевим судом доказів, зокрема тих, що, на думку сторони захисту, спростовують версію сторони обвинувачення.

Згідно з висновками комісійної судово-медичної експертизи та додаткової судово-медичної експертизи об’єм проведених маніпуляційних заходів загалом
відповідав тактиці надання медичної допомоги хворому з ознаками черепно-
мозкової травми, однак медична допомога хворому була надана не у повному обсязі, оскільки не була проведена спинномозкова пункція для з’ясування
наявності внутрішньочерепного крововиливу, яку мав виконати невропатолог. За цими ж висновками вказано про те, що «не можна виключити, що застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп’яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що в сукупності з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті потерпілого.

Сторона захисту в апеляційній скарзі вказувала, що допомога хворому надавалася не лише лікарем-анестезіологом, а й іншими лікарями, і неефективність надання медичної допомоги, зокрема й проведення реанімаційних заходів не підтверджується навіть висновками комісійних експертиз на які посилається сторона обвинувачення.

Всі експертизи, які відображені у вироку, не мають категоричних висновків про причинний зв’язок між введенням потерпілому седативних препаратів та його смерті, а мають лише характер ймовірності за певних обставин.

Апеляційний суд залишив поза увагою мотиви апелянтів про те, що висновки комісійних експертиз, якими обґрунтовується обвинувачення лікаря-анестезіолога в проведені з урахуванням середнього ступеня сп’яніння, проте під час надання хворому медичної допомоги брався до уваги інший ступень сп’яніння, який було установлено шляхом лабораторного дослідження, проведеного у лікарні.

Сторона захисту наводить висновок судово-медичної комісії та висновки експертів, у яких сформульовано конкретний підсумок того, що причиною

настання смерті потерпілого є закрита черепно-мозкова травма із подальшими
наслідками, що залишилось поза увагою судів обох інстанцій. У зв’язку з цим
сторона захисту ставила під сумнів висновки зазначених експертиз, оскільки ними не встановлено, чи могло б призвести до летальних наслідків введення
седативних препаратів при іншому стані алкогольного сп’яніння.

Захист наголошував, що ні однією експертизою не установлено передозування седативними препаратами.

Сторона захисту також порушує питання про те, що в обов’язки лікаря-анестезіолога взагалі не входить самостійне установлення стану сп’яніння, він
керувався інформацією, наданою за результатом проведеного лабораторного
дослідження.

Без повної, всебічної перевірки апеляційного суду та відповіді залишилися доводи про відсутність в діях лікаря-анестезіолога складу кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, оскільки обвинувачення не містить конкретного нормативного акта яким би встановлювалися певні
обов’язки, які лікар-анестезіолог неналежно виконав.

Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 03.05.2023 у справі № 443/2309/13-к https://reyestr.court.gov.ua/Review/110692509