Чи виключає можливість визнання наявності щирого каяття як обставини, яка пом’якшує покарання, не усвідомлення протиправності дій та їх наслідків?

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки. На підставі статей 52, 54 КК позбавили обвинуваченого спеціального звання – старшого сержанта поліції.

У касаційній скарзі потерпілий вказує, що суди обох інстанцій належним чином не враховали того, що обвинувачений хоча і не визнав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, проте вибачився перед потерпілим та щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки і навіть після ухвалення оскаржуваних рішень не припиняє розкаюватися, а тому не потребує відбування реального покарання.

Позиція ККС

залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судах попередніх інстанцій обвинувачений своєї винуватості не визнавав, не каявся, вказуючи, що незаконних дій стосовно потерпілого він не вчиняв, тілесних ушкоджень не заподіював. Тобто послідовна позиція обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження свідчить проте,
що він не усвідомив протиправності своїх дій та їх наслідків, та, відповідно, не зробив належних висновків, що не дає колегії суддів ККС підстав вважати пронаявність у нього щирого каяття, як про це вказує у скарзі потерпілий.

Також не знайшли свого підтвердження і доводи стосовно того, що обвинувачений вибачився перед потерпілим та добровільно відшкодував шкоду, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів напідтвердження вказаних обставин.

Колегія суддів ККС звертає увагу, що добровільне відшкодування шкоди суд може врахувати як обставину, що у розумінні ст. 66 КК пом’якшує покарання обвинуваченій особі, лише тоді, коли ця обставина з наведенням відповідних доказів (у тому числі письмових) буде підтверджена перед судами (як першої, так іапеляційної інстанцій) в ході розгляду кримінального провадження, але до часу набрання обвинувального вироку суду законної сили.

Добровільне відшкодування шкоди після набрання обвинувальним вироком законної сили є фактично його виконанням у порядку розділу VIII КПК тав даному випадку є обов’язком обвинуваченого, а не його правом, оскільки невиконання вироку в частині відшкодування заподіяної злочином шкоди дляособи, на яку такий обов’язок покладений, може мати негативні наслідки аждо притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК.

Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 03.07.2025 у справі №212/1970/18 (провадження № 51-265км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/128719570

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.