Для кваліфікації дій особи за ст. 286 КК судам слід виходити не лише з висновків експертів, а із сукупності всіх обставин, що належать до предмета доказування: ККС ВС

Для кваліфікації дій особи за ст. 286 КК судам слід виходити не лише з висновків експертів, в яких встановлено наявність причинного зв’язку між порушенням водієм ПДР та наслідками, що настали, а із сукупності всіх обставин, що належать до предмета доказування з огляду на особливості складу злочину, передбаченого у ст. 286 КК. Зокрема, оцінці підлягає наявність технічної можливості у водія уникнути наслідків злочину та джерело створення аварійної ситуації.

Обставини справи: ОСОБА_2, керуючи автомобілем, усупереч вимогам пунктів 10.1, 13.3 ПДР під час початку руху та подальшої зміни його напрямку праворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не обрав безпечного бокового інтервалу з пішоходом, яка рухалась у зустрічному напрямку праворуч від автомобіля по краю проїзної частини дороги, внаслідок чого допустив наїзд на ОСОБА_3. У результаті ДТП потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.286КК.

Позиції судів першої та касаційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_2 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК.Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без зміни.

Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтування позиції ККС: апеляційний суд, мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК, послався на відображені у вироку докази, зокрема на протокол проведення слідчого експерименту та висновки експертиз (криміналістичної, автотехнічної, а також комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної й автотехнічної), фактично визнавши, що їх оцінка відповідає ст. 94 КПК і вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

При цьому за змістом ухвали апеляційного суду позиція суду щодо правомірності засудження ОСОБА_2 вирішальною мірою ґрунтується на вказаних експертних висновках, згідно з якими з технічної точки зору невиконання водієм вимог пунктів 10.1, 13.3 ПДР перебуває у причинному зв’язку з виникненням ДТП.

Як констатовано у проведеному комплексному дослідженні, у момент, коли пішохід, рухаючись у зустрічному напрямку, потрапив у поле зору водія, той усвідомив, що дорожні умови не дозволяють проїхати з безпечним боковим інтервалом, а тому він мав зупинитися й дочекатися, доки пішохід пройде повз автомобіль. Однак, беручи до уваги лише наведену технічну точку зору, без урахування юридичного аспекту, суд апеляційної інстанціїне зважив на положення ч. 2 ст. 94, ч. 10 ст. 101 КПК (відповідно до яких жоден доказ не має наперед установленої сили, а висновок експерта не є обов’язковим для органу, що здійснює провадження)і не спростував тверджень скаржників про безпосередню причину ДТП – раптове падіння ОСОБА_3 під автомобіль не через контактування з транспортним засобом.

Переглядаючи вирок у межах апеляційних скарг, суд не з’ясував суті змісту інкримінованих ОСОБА_2 конкретних порушень ПДР, а зазначаючи про необрання водієм безпечного бокового інтервалу, не зіставив і не проаналізував наявних у справі даних про механізм ДТП, про відсутність будь-яких слідів контакту на деталях автомобіля, крім як на правому задньому колесі, а також відомостей про горизонтальне майже перпендикулярне руху автомобіля положення потерпілої у момент наїзду й про утворення виявленого у неї ушкодження ліктьового суглоба та на лівій кисті внаслідок падіння тіла на ліву руку.

Не отримало оцінки суду й те, чи узгоджується з правилами статей 101, 102КПК викладене у висновку експертизи, вочевидь, не з технічної точки зору судження про усвідомлення водієм неможливості проїзду з безпечним боковим інтервалом.

Отже, під час апеляційного розгляду без ретельної перевірки залишилося питання, чи додержався місцевий суд вимог ст. 91 вказаного Кодексу щодо обставин, які належать до предмета доказування з огляду на особливості правозастосування ст. 286 КК. Замість цього апеляційний суд фактично обмежився згодою з наведеними експертними дослідженнями, яких не проаналізувавув заємозв’язку з іншими доказами, у тому числі з усіма показаннями засудженого.

Між тим, при встановленні причинного зв’язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія. Крім того, при вирішенні питання про причинний зв’язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, то відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Проте, незважаючи на доводи в апеляційних скаргах про відсутність у ОСОБА_2 технічної можливості уникнути наїзду, суд в ухвалі не спростував цього і не зазначив переконливих обґрунтувань щодо створення аварійної ситуації самим водієм.

Детальніше з текстом постанови ВС від 24.03.2020 у справі No130/720/17 (провадження No 51-2134км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/88449012

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 16.10.2019 у справі No163/1753/17 (провадження No 51-3182км19), з якою можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/85075551