Обставини справи
діючи усупереч вимогам законодавства, особа самовільно зайняла земельну ділянку у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону України з республікою білорусь території сільської ради, загальною площею 0, 2757 га, яка знаходиться в зоні санітарної охорони, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав невинуватою та виправдав особу за ч. 2 ст. 197 1 КК, у зв’язку з недоведеністю у її діях складу кримінального правопорушення.
ВС скасував цю ухвалу та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалив новий, яким визнав винуватою і засудив особу за ч. 2 ст. 197 1 КК.
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що апеляційний суд не встановив усіх ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 1 КК.
Позиція ККС
залишено без зміни вирок апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС
ККС вказує, що самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).
Доводи засудженого про те, що орган досудового розслідування не встановив точного часу вчинення кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197 1 КК, у вчиненні якого визнано винуватим, є триваючим.
Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197 1 КК дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки. У зв’язку з цим покликання засудженого на відсутність завдання значної шкоди як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 1 КК не вказує на те, що відсутній склад цього кримінального правопорушення.
Апеляційний суд взяв до уваги показання засудженого, який в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера “Борове”,
поставивши там тимчасові споруди, огородив її парканом, який станом на липень 2020 року вже був демонтований. Зазначив, що не мав умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі.
У зв’язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони не вказує на відсутність самої зони санітарної охорони, оскільки її розміри встановлені законом.
Апеляційний суд констатував, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що спочатку статус та розмір прикордонної смуги, в тому числі по Чернігівській області, визначався нормативним актом КМУ від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим», відповідно до якого прикордонну смугу установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій селищних i сільських рад, де запроваджується прикордонний режим (у такому випадку кордон з рб проходить по р. Дніпро).
Тобто, пунктом 1 вказаної постанови визначено межі прикордонної смуги, в тому числі і її ширину, а саме у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад.
Беручи до уваги, що територія цієї сільської ради, є територією, прилеглою до державного кордону України з рб, а тому самовільно зайнята обвинуваченим
земельна ділянка, яка розташована на землях сільської ради, відповідно до згаданої постанови належить до прикордонної смуги, а отже, до земельної ділянки з особливим режимом використання земель.
Посилання суду першої інстанції на те, що процес демаркації українсько-
білоруської ділянки державного кордону не завершений, тобто, лінія державного
кордону між Україною і рб на місцевості відсутня, на думку суду апеляційної
інстанції, є недоцільним. Так само як і посилання суду на відсутність претензій
прикордонного загону до засудженого і повідомлення про те, що паркан, яким
останній огородив земельні ділянки, не перешкоджає доступу військовослужбовців, у такому випадку на наявність чи відсутність складу
кримінального правопорушення не впливає.
Як зазначив ККС, для наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 1 КК, достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема, в прикордонній смузі, з метою якої діяльності та які наслідки настали у даному
випадку для кваліфікації значення не мають.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 05.06.2024 у справі №743/2194/19 (провадження № 51-1253км22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/119618695
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.