До е-доказів висуваються вимоги стосовно належності, допустимості, достовірності та достатності: суддя ВС Сакара

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Наталія Сакара взяла участь у семінарі на тему «Електронні докази. Особливості доказування на підставі електронних доказів».

Про це повідомляє прес-служба Судової влади.

Суддя зазначила, що знакові судові рішення у цьому контексті напрацьовуються касаційними судами поступово. Вона акцентувала, що електронні докази, визначення яких наведено у ч. 1 ст. 100 ЦПК України, є окремим засобом доказування. Крім того, правникам не слід забувати, що до електронних доказів висуваються вимоги стосовно належності (ст. 77 ЦПК України), допустимості (ст. 78 ЦПК України), достовірності (ст. 79 ЦПК України) та достатності (ст. 80 ЦПК України).

Спікер наголосила, що на законодавчому рівні передбачений порядок подання електронних доказів. Зокрема, вони подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Як релевантний приклад Наталія Сакара навела постанову КГС ВС від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20, де йдеться про те, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

«Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов’язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення» – така позиція, за словами спікера, висловлена в низці постанов КГС ВС.

Наталія Сакара також повідомила, що за загальним правилом роздруківки інтернет-сторінок (вебсторінок) не зараховуються як докази. Наприклад, у справі № 587/205/118 КЦС ВС дійшов висновку: «Роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу».

Утім, посилаючись на відповідну судову практику, спікер зазначила, що як докази суди приймають скріншоти повідомлень із телефону, планшета, роздруківки з вайбера. Окрім того, часто (особливо в трудових справах) роботодавці подають фотографію монітора комп’ютера співробітника для того, щоб довести, що працівник у робочий час займався власними справами. «Фотографія монітора комп’ютера не є електронним доказом, але ця інформація може враховуватися судами за умови, якщо учасник справи не поставить під сумнів надане фото і не попросить надати оригінал», – зауважила суддя КЦС ВС.