Договір іпотеки за своєю природою не є договором поруки, яка є окремим видом забезпечення виконання зобов’язань.
КГС ВС розглянув справу за позовом Національного банку України (далі – НБУ, позивач) до публічного акціонерного товариства “Одесапродконтракт” (далі – Товариство), третя особа – публічне акціонерне товариство “Імексбанк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Банк) про звернення стягнення коштів, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про рефінансування, яка складається із заборгованості по поверненню кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, пені за простроченими процентами на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між НБУ (кредитор) та Банком (позичальник) було укладено кредитний договір про рефінансування від 26.11.2009 (далі – договір), за умовами якого сторони
прийняли рішення про припинення своїх зобов’язань за первісними кредитними
договорами шляхом їх заміни новими зобов’язаннями, що випливають з даного
договору, що за своїм змістом є новацією згідно із статтею 604 ЦК України.
Строки погашення кредиту та процентну ставку сторонами було погоджено у договорі з урахуванням додаткових угод. Факт надання кредитних коштів не спростовано Товариством та підтверджується банківськими виписками, доданими до матеріалів справи. Водночас матеріали справи не містять доказів повернення Банком грошових коштів, отриманих за договором.
З метою забезпечення виконання Банком зобов’язань за договором НБУ та майновим поручителем Товариством укладено іпотечний договір, предметом
якого є нерухоме майно: цілісний майновий комплекс.
Згідно з пунктом 3.1.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту
дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, а при незадоволенні його вимоги – звернути стягнення на предмет іпотеки.
Судами встановлено, що, з огляду на невиконання позичальником – Банком
зобов’язань за кредитним договором, НБУ на адресу іпотекодавця було надіслано вимогу про виконання зобов’язань від 04.09.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Банком зобов’язання за договором не виконано, натомість постановою правління НБУ від 21.05.2015 у Банку було
відкликано ліцензію та введено процедуру ліквідації, у зв’язку з чим строк
виконання грошових зобов’язань Банку є таким, що настав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Управлінням НБУ було направлено Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка заяву від 18.06.2015 про визнання
кредитором.
На підставі заяви НБУ Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб на ліквідацію Банка до акцептованого реєстру кредиторів Банку
включено вимоги НБУ. Вимоги по сумі пені до реєстру включено не було.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб, вимоги НБУ за договором визнані у повному обсязі.
Тобто Банк як боржник за результатами розгляду вимог кредитора – НБУ, визнав свою заборгованість за договором.
З боку НБУ відсутні заперечення (зауваження) щодо суми заборгованості за договором.
Судами попередніх інстанцій було зібрано та оцінено докази, які підтверджують суму заборгованості за договором у загальному розмірі.
Водночас, Товариство, заперечуючи проти суми заборгованості Банку, не надало доказів існування іншої суми заборгованості, її обґрунтування, контррозрахунку, тобто доказів часткової сплати заборгованості, тощо.
Оскільки судами встановлено факт невиконання Банком прийнятих на себе за Договором зобов’язань, вони дійшли висновку про правомірність заявлених
позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України “Про іпотеку” у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).
Доводи Товариства про те що, у рішенні господарського суду Одеської області від 29.07.2019 не зазначено опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, апеляційним судом визнані такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, оскільки саме з урахуванням пункту 1.6 іпотечного договору судом першої інстанції включено до резолютивної частини вказівку про те, що до складу цілісного майнового комплексу входять всі невіддільні від зазначеного майна: поліпшення, складові частини, внутрішні системи, реконструкції, зміни та доробки, тощо.
Що ж до посилань Товариства на те, що іпотека за іпотечним договором, у силу частини четвертої статті 559 ЦК України є припиненою з 28.11.2015 у зв’язку зі спливом 6-тимісячного строку з дня настання строку виконання Банком основного зобов’язання за договором, то вони були відхилені судом, оскільки частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у разі якщо строк поруки у договорі поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить до суду вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 7.1 іпотечного договору договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором та додаткових угод до нього.
Оскільки сторони в іпотечному договорі визначили строк його дії до повного
виконання боржником зобов’язань за кредитним договором та додаткових угод до нього, а у пункті 7.2 визначили підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава як сплив 6-тимісячного строку з дня настання строку виконання Банком основного зобов’язання за договором, тому іпотека не є припиненою.
КГС ВС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас КГС ВС зазначив, що вважає помилковим посилання суду апеляційної
інстанції на положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки договір
іпотеки за своєю природою не є договором поруки, яка є окремим видом
забезпечення виконання зобов’язань, та до правовідносин, що виникли з договору іпотеки, не можуть застосовуватися за аналогією норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов’язання, незалежно від ступеню їх подібності. Тобто у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосування норми права, якими врегульовуються правовідносини які виникають із договорів поруки.
При цьому КГС ВС зауважив, що вказані обставини не призвели до ухвалення
апеляційним судом незаконного рішення, оскільки ним, крім статті 559 ЦК України, були застосовані інші норми права, якими врегульовуються правовідносини, які виникають із договорів іпотеки, зокрема щодо підстав припинення іпотеки.
З огляду на викладене КГС ВС залишив без змін оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням мотивів викладених у даній
постанові.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 07.06.2022 у справі No 916/302/16 можна ознайомитись за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104688858