Досягнення дітьми повноліття та стягнення аліментів. Аналіз судової практики від Ольги Розгон

Проблема стягнення аліментів до моменту досягнення дітьми повноліття є дійсно актуальною, оскільки у разі спору між сторонами щодо стягування аліментів на дитину має значення не тільки вік дитини, підстави збільшення/зменшення розміру аліментів, а й з’ясування усіх неврегульованих питань між сторонами спору, що може потребувати розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України).

Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 8, 9, 10 ст. 7 СК).

Право на повагу до приватного і сімейного життя закріплене, зокрема, у ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 8 СК, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції держава визнає право кожної дитини на  рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і  соціального розвитку. Батьки чи  інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і  фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 141 СК передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання регулюється гл. 15 СК. До відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми ст. 187, 189 — 192 і 194 — 197 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 180 СК батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршенням чи поліпшенням здоров’я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються із дня набрання рішенням законної сили.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів — це безумовне право, визначене законом, яке захищається у судовому порядку саме в інтересах дитини.

Ураховуючи зміст ст. 181, 192 СК, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв’язку зі значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Положеннями ст. 189 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог і складу учасників судового процесу; з’ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій із метою забезпечення правильного, своєчасного і  безперешкодного розгляду справи по суті.

Предмет спору — це об’єкт спірного правовідношення, із приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення.

Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовані спірні питання.

Тобто з цього положення можна зробити висновок, що предмет спору може «зникнути» (припинити своє існування), і якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань, то провадження у справі підлягає закриттю з цієї підстави.

Суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, за умови, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Підготовче судове провадження  — це стадія судового процесу, в якій з’ясовуються предмет спору, позовні вимоги, заперечення на  позовні вимоги, склад учасників судового процесу, вирішення відводів, характер спірних правовідносин та інших дій, які будуть основою для правильного і безперешкодного розгляду справи по суті. Інакше кажучи, це важлива складова судочинства, спрямована на створення умов для правильного, безперешкодного і своєчасного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі та закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК.

Закриття провадження у справі — це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв’язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.

Водночас системний аналіз змісту наведених у ст. 255 ЦПК підстав закриття провадження у справі свідчить, що наведені підстави можуть виникнути або бути виявлені судом у будь-який момент на будь-якій стадії процесу. Причому більшість з обставин можуть як існувати на момент відкриття провадження у справі (але про них суду було не відомо і стає відомо лише після відкриття провадження у справі), так і виникнути (з’явитися) вже після відкриття провадження. Це дає підстави для висновку, що предмет спору може бути або взагалі відсутній на момент відкриття провадження у справі, або зникнути (припинити існування) вже під час розгляду справи. Отже, факт відсутності предмета спору варто розглядати лише станом на момент вирішення питання закриття провадження у справі, а момент його зникнення (припинення) значення мати не повинен.

Отже, провадження у справі має закриватися за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК незалежно від того, зник предмет спору під час розгляду справи чи його взагалі не існувало на момент відкриття провадження у справі. Більше того, серед підстав відмови у відкритті провадження у справі чи повернення позовної заяви немає такої підстави, як відсутність предмета спору. Встановити відсутність предмета спору можливо лише під час розгляду справи, тому наслідки для обох випадків мають бути єдиними — закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК.

Правова природа такої підстави закриття провадження у справі, як відсутність предмета спору, свідчить про те, що зазначена підстава належить до тих обставин, які виникають у процесі розгляду справи, яка була відкрита судом із дотриманням усіх законодавчих вимог, і  вказують на  недоцільність продовження розгляду справи. Відповідно підстави закриття провадження у справі за своєю правовою природою свідчать про відсутність в особи однієї з передумов реалізації права на звернення до суду, недоцільність продовження розгляду справи або неможливість продовження такого розгляду.

Закриття провадження у справі як цивільний процесуальний інститут тісно пов’язане з такою процесуально-правовою категорією, як передумови реалізації права на звернення до суду, точніше з їхньою відсутністю в  особи, яка звертається до  суду за  судовим захистом. Відсутність в особи передумови реалізації права на судовий захист могла існувати до відкриття провадження у справі (у цьому разі розпочатий судовий процес вважатиметься неправомірним), або ж вони могли відпасти (припинити своє існування) вже у процесі розгляду цивільної справи в суді. У першому випадку звернення особи до суду без наявності таких передумов може розцінюватись як зловживання правом на судовий захист, у другому — про таке зловживання не може йтися.

Оскільки здійснення сторонами до відкриття провадження у справі дії чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або  самими сторонами врегульовано спірні питання, має розцінюватися саме як відсутність (припинення існування) однієї з передумов реалізації права на звернення за судовим захистом — юридичної зацікавленості. Залежно від того, на якому етапі (стадії) цивільного процесу судом буде встановлено, що предмет спору перестав існувати до  моменту звернення особи до суду (відкриття провадження у справі), має бути застосована або норма про відмову у відкритті провадження у справі у зв’язку з тим, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК), або ж про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК).

Розглянемо приклад судової практики щодо збільшення розміру аліментів на дітей.

У лютому 2022 р. ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси (з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої 13.06.2022) з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на дітей, в якому просила збільшити розмір аліментів, які стягуються за рішенням суду з відповідача на користь позивача на дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до 25000 грн щомісячно на  кожну дитину, починаючи стягнення із  дня пред’явлення позову і  до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

20.01.2023 від  ОСОБА_2, від  імені та  в інтересах якого діє представник — адвокат, до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК, мотивоване тим, що  на даний момент відсутній предмет спору, оскільки 13.01.2023 діти сторін досягли повноліття, тому обов’язок їх утримувати у батьків припинився. При цьому він зазначив, що  за рішенням суду про збільшення аліментів у новому розмірі аліменти сплачуються із дня набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні представник відповідача — адвокат клопотання просила задовольнити.

Представник позивача — адвокат у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала, посилаючись на те, що хоча діти й досягли повноліття, проте продовжують навчання.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши подане клопотання та матеріали справи, встановив таке.

Сторони у справі є батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, виданих Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 11.03.2005.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10.11.2010. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей (ОСОБА_4 та ОСОБА_5) по 2000 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 15.07.2009 до 01.01.2011. У решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15.05.2013 скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011 у частині обмеження строку стягнення аліментів до 01.01.2011. Ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення аліментів у вказаній у рішенні сумі за період з 15.07.2009 по 01.01.2011 та з 27.09.2012 по 13.01.2023 з урахуванням фактично сплачених сум. В іншій частині рішення залишено без змін.

13.01.2023 діти сторін (ОСОБА_6 та ОСОБА_5) досягли повноліття.

Суд звертає увагу на те, що пред’явлення до суду вимоги одним із батьків у порядку ст.  192 СК щодо збільшення розміру аліментів на повнолітню доньку/ сина (тобто тих, які досягли 18-річного віку) не передбачене нормами чинного законодавства.

Отже, зважаючи на  відсутність предмета спору, відсутні підстави для розгляду цієї справи у судовому порядку.

Подібний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 361/2470/19.

Ураховуючи викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

При цьому доводи представника позивача про те, що  діти сторін, хоча й досягли повноліття, продовжують навчання, не впливають на наявність підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання та у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, визначений ст. 199 СК, тому позивач, а також самі дочка, син, які продовжують навчання, не позбавлені права звернутися, за наявності для цього підстав, із позовом до відповідача в порядку ст. 199 СК.

Отже, ураховуючи, що  діти сторін (ОСОБА_6 та  ОСОБА_5) досягли повноліття, тому вирішення питання щодо збільшення розміру аліментів у  порядку ст. 192 СК України є неможливим, провадження у справі підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалив клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задовольнити, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на дітей закрити.

ОСОБА_1 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Колегія Одеського апеляційного суду, розглядаючи скаргу, встановила, що, постановляючи ухвалу, місцевий суд виходив із того, що 13.01.2023 діти сторін (ОСОБА_6 та ОСОБА_5) досягли повноліття. При цьому положеннями ст. 192 СК передбачено можливість збільшення розміру аліментів виключно на неповнолітніх дітей, і в новому розмірі аліменти сплачуються із дня набрання рішенням законної сили. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що вирішення питання щодо збільшення розміру аліментів у порядку ст. 192 СК є неможливим, тому провадження у справі підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Колегія Одеського апеляційного суду не  бере до  уваги доводи апеляційної скарги позивача та  її представників про те, що  діти сторін, хоч і  досягли повноліття, проте продовжують навчання, потребують додаткових витрат на лікування за станом здоров’я, оскільки предметом цього позову є збільшення розміру аліментів у порядку ст. 192 СК, стягнутих із відповідача на користь позивачки на утримання дітей до досягнення ними повноліття.

Також не  бере до  уваги доводи скаржників про те, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК суд може закрити провадження по справі у зв’язку з відсутністю предмету спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на  час пред’явлення позову, оскільки суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, яка не спростовує висновки суду першої інстанції, спрямовані на незгоду із судовим рішенням у справі та власним тлумачення норм матеріального і процесуального права.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга позивача та  його представників не містить.

Апеляційний суд постановив апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат, залишити без задоволення.

Позиція Верховного Суду

У серпні 2023 р. ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх скасувати й направити справу на  новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначає порушення судами попередніх інстанцій положень ст. 255 ЦПК, що призвело до помилкового ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом діти сторін отримували значно меншу суму аліментів, ніж установлений прожитковий мінімум для дітей відповідного віку.

При розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК, не врахувавши, що на час звернення позивача до суду із цим позовом між сторонами існував спір щодо розміру аліментів, розмір яких, на переконання позивача, не відповідає доходам відповідача, і це питання не було урегульоване сторонами під час розгляду справи.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття прав і внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв’язку з добровільним урегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від  24.02.2023 провадження у  цій справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК. Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають із таких підстав.

У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі №  638/3792/20 (провадження №  61-3438сво21) зроблено висновок, що  суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Так, за цією справою, вирішуючи спір, суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував викладене, у зв’язку з чим зробив помилковий висновок про закриття провадження у частині вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, а саме квартир і машиномісць, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому судовому розгляду. Аналогічні по суті висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від  09.04.2021 у  справі №  2-364/12 (провадження № 61-17763св20).

У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17 міститься висновок про те, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову і, відповідно, здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. При цьому в зазначеній постанові Верховного Суду відсутній висновок про те, що закриття провадження у  справі через відсутність предмета спору можливе лише після відкриття провадження у справі чи якщо предмет спору відсутній під час пред’явлення позову.

Розглянемо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19, і постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.05.2020 у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20.

Звертаючись до  суду з  позовом по  справі № 522/3680/22 у лютому 2022 р., позивач ОСОБА_1 вважала, що розмір стягуваних із відповідача ОСОБА_2 аліментів є надто низьким і не відповідає доходам останнього.

Це питання не було урегульоване сторонами за час перебування справи у провадженні суду першої інстанції (близько року). Разом із тим на момент подання до суду позову про збільшення розміру аліментів дітям (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) виповнилося 17 років, а на час постановлення місцевим судом ухвали про закриття провадження у справі — 18 років.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд із прав людини зазначає, що  відповідно до  духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми (п. 2 ч. 1 ст.  255 ЦПК) дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред’явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв’язку з  добровільним урегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у  справі, то  залежно від  обставин, що призвели до зникнення такого предмета, і стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілу низку передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову чи поданих апеляційних або касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Таким чином, сам по собі факт досягнення дітьми повноліття до ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті спору не може свідчити про те, що між сторонами був відсутній спір щодо розміру стягуваних на їх користь аліментів на час звернення позивача до суду із цим позовом, а також на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, тому місцевий суд не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК.

Таким чином, у  справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, не взявши до уваги, що на час відкриття провадження у справі та до моменту досягнення дітьми повноліття між сторонами існував спір щодо розміру стягуваних із відповідача аліментів, тому судам необхідно було з’ясувати, чи у зв’язку з цим між сторонами не залишилося неврегульованих питань, і розглянути по суті заявлені позовні вимоги, а у випадку їх необґрунтованості — відмовити в їх задоволенні через безпідставність або недоведеність згідно з вимогами ЦПК.

У справі, що переглядається, внаслідок закриття провадження залишився невирішеним спір, який стосувався інтересів дітей.

Таким чином, постановлена судом першої інстанції ухвала про закриття провадження у справі, з  якою погодився й апеляційний суд, є  передчасною та  не відповідає вимогами ст.  263 ЦПК щодо законності та  обґрунтованості судового рішення, а  отже, право позивача на  доступ до  правосуддя, закріплене у ст.  55 Конституції України і  ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було порушено.

Верховний Суд у  складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2023 і постанову Одеського апеляційного суду від  31.07.2023 скасувати, а  справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки:

  • — факт досягнення дітьми повноліття до ухвалення судом судового рішення по суті спору не може свідчити про те, що між сторонами був відсутній спір щодо розміру стягуваних на  їх користь аліментів на час звернення позивача до суду із цим позовом, і він не вказує на можливість закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору;
  • — суд закриває провадження у справі у зв’язку з  відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, за умови, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

ВІСНИК НААУ № 12 (97)

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.