Довічне ув’язнення з можливістю умовно-дострокового звільнення лише після відбуття 40 років покарання порушує Конвенцію

Обставини справи

Заявники, Йожеф Банчок і Ласло Мадяр, є громадянами Угорщини, які народилися в 1979 і 1960 роках відповідно. Вони відбувають покарання у вигляді
довічного позбавлення волі.

Пан Банчок (заява No 52374/15) у червні 2013 року був засуджений до довічного
позбавлення волі за вбивство з правом умовно-дострокового звільнення після
відбуття 40 років позбавлення волі. Після того як у 2015 році його вирок після
апеляційного перегляду було залишено без змін, пан Банчок подав конституційну
скаргу. Він стверджував, що встановлення найбільш ранньої дати його звільнення після відбуття 40 років позбавлення волі суперечило усталеній практиці ЄСПЛ і становило нелюдське поводження. Розгляд цієї справи триває.

Пан Мадяр (заява No 53364/15) був засуджений до довічного позбавлення волі
у вересні 2010 року без права на умовно-дострокове звільнення відповідно до чинних на час подій статей Кримінального кодексу. Однак після рішення ЄСПЛ у справі László Magyar v. Hungary (No 73593/10, 20 травня 2014 року), у якому було констатовано порушення статті 3 Конвенції, його вирок було переглянуто й додано право на умовно-дострокове звільнення після відбуття 40 років позбавлення волі. Надалі, у 2015 році, пан Мадяр подав конституційну скаргу, стверджуючи, що встановлення найбільш ранньої дати звільнення після відбуття 40 років позбавлення волі суперечило зобов’язанням Угорщини за Конвенцією. Розгляд цієї справи триває.

Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявники скаржилися, що довічне
позбавлення волі з можливістю умовно-дострокового звільнення після відбуття 40 років позбавлення волі фактично становило довічне позбавлення волі і що вони насправді не мали жодної перспективи звільнення. Також вони стверджували, що їхні покарання становлять нелюдське та таке, що принижує гідність, покарання та порушують Конвенцію.

Оцінка Суду

ЄСПЛ відхилив заперечення Уряду про невичерпання національних засобів
правового захисту, зазначивши, що обидва провадження в Конституційному суді
тривають із 2015 року, що підірвало потенційну ефективність цього засобу правового захисту у їхніх справах.

ЄСПЛ нагадав, що довічне позбавлення волі може бути сумісним із Конвенцією лише за умови наявності як перспективи звільнення, так і можливості перегляду
справи від самого початку. ЄСПЛ вже висновував, що якщо національне
законодавство не передбачає можливості такого перегляду, то довічне позбавлення волі не відповідає стандартам статті 3 Конвенції.

Більше того, порівняльні та міжнародно-правові матеріали демонструють чітку
підтримку запровадження спеціального механізму, який гарантував би перегляд не пізніше ніж через 25 років після ухвалення вироку про призначення особі
довічного позбавлення волі з подальшими періодичними переглядами. ЄСПЛ
відзначив, що 40 років, упродовж яких заявникам доведеться чекати, перш ніж вони зможуть розраховувати на розгляд питання про умовно-дострокове звільнення, значно перевищують максимально рекомендований строк. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що їхні покарання фактично не забезпечують реальної перспективи звільнення, а отже є несумісними з Конвенцією.

Тому мало місце порушення статті 3 Конвенції.

Висновок

Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 28 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.