КГС ВС розглянув касаційну скаргу ПрАТ “СК “Вусо” на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 за позовом ТОВ “Савітар Груп” до ПрАТ “СК “Вусо” про стягнення 433 530,32 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11.11.2014 між ПрАТ “СК “Вусо” та ТОВ “Савітар Груп” укладено договір No 65-К про надання асистанських послуг No SGU-VUSO-06/11/14. Оскільки страховик
у добровільному порядку не сплатив агенту належну суму із відшкодування
медичних витрат, ТОВ “Савітар Груп” звернулося до Господарського суду міста
Києва з позовом до ПрАТ “СК “Вусо” про їх стягнення у примусовому порядку.
Заявлений до стягнення позивачем борг становить 379 693,64 грн. Позовні
вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору
No 65-К про надання асистанських послуг No SGU-VUSO-06/11/14 від 11.11.2014.
Крім того, 06.02.2019 позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій виклав прохання стягнути з відповідача 379 693,64 грн витрат на медичне
обслуговування та нараховані на неї за період з 13.12.2017 по 18.01.2019
інфляційні втрати – 41 291,21 грн та 3 % річних – 12 545,47 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 379 693,64 грн основного боргу, 41 291,21 грн – інфляційних втрат
та 12 545,47 грн – 3 % річних.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ПрАТ “СК “Вусо” звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило рішення
Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові повністю відмовити. У касаційній скарзі відповідач просив також скасувати і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2019, яким з нього було стягнуто витрати, здійснені позивачем на сплату судового збору.
ОЦІНКА СУДУ
Предметом спору у цій справі є вимоги позивача щодо оплати суми заборгованості за актом врегульованих збитків No 9-6-SEP-Tur, до якого включено витрати за трьома страховими випадками, внесеними раніше до актів заявлення збитків та звіту звірених збитків за застрахованими особами.
На підтвердження надання медичних та інших послуг позивач додав до матеріалів справи документи, які дали змогу судам встановити факт надання
медичних послуг, залучення субпідрядника (кореспондента), факт повної оплати
медичної евакуації, факт часткової оплати (в межах фактично сплачених
відповідачем коштів) послуг медичних закладів кінцевим одержувачам.
Суди визнали, що відповідач не спростував факту звернення застрахованих осіб за медичною допомогою до агента, дійсного отримання застрахованими особами медичної допомоги після звернення до ТОВ “Савітар Груп” та не надав
доказів на підтвердження того, що він передав застрахованих осіб передані на обслуговування іншій асистанській компанії. Оскільки пунктом 6.1 договору
визначено, що винагорода виплачується тільки за врегульовані випадки, і відповідач сплатив рахунок No 459, наданий на суму, визначену в акті звірених
збитків від 22.10.2015, яка містила винагороду за врегулювання спірних випадків, Верховний Суд повністю погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фактом оплати винагороди відповідач визнав факт врегулювання позивачем спірних випадків.
Ураховуючи відсутність у матеріалах справи доказів погашення відповідачем витрат на врегулювання страхових випадків за актом врегульованих збитків від 04.12.2017 No 9-6-Sep-Tur на суму 379 693,64 грн за відшкодування медичних
витрат, касаційний суд вважав, що як суд першої інстанції, так і апеляційний
господарський суд дійшли обґрунтованого та правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на суму 379 693,64 грн витрат на медичне обслуговування.
Правові наслідки розірвання договору визначені статтею 653 ЦК України і передбачають припинення зобов’язань сторін за таким договором, що не є
підставою для звільнення від виконання зобов’язань, які виникли до моменту
такого розірвання.
Як встановили суди, згідно з пунктом 8.6 договору всі зобов’язання сторін, що виникли під час дії цього договору, залишаються в силі до їх фактичного
виконання. Пунктом 6.7 договору (в редакції додаткової угоди No 3 від 01.10.2015) передбачено, що обов’язки страховика щодо сплати грошових сум, за цим договором вважаються виконаними з моменту зарахування відповідних коштів на рахунок агента.
З огляду на положення підпунктів 6.6.4 та 6.5.5 договору та те, що строк виконання зобов’язання з оплати пов’язаний з моментом отримання
відповідачем акта врегулювання збитків разом з медичною документацією, що відбулося 06.12.2017 (мало бути оплачено 12.12.2017), Верховний Суд відхилив, як необґрунтовані твердження відповідача про порушення судами норм матеріального права у цій частині, про пропуск позивачем строку позовної давності, а також про відсутність підстав для застосування положень договору в редакції додаткової угоди No 3.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 28.01.2020 у справі No 910/16106/18 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/87214793.