24 лютого 2022 року російська федерація почала повномасштабну війну проти України, в зв’язку з чим на всій території України був запроваджений воєнний стан. Як війна вплинула на адвокатів в інших регіонах, і як вони зустріли виклики збройної агресії, ми запитали у Голови Ради адвокатів Харківської області Вікторії Гайворонської.
Ви пам’ятаєте, як особисто для Вас почалася відкрита російська агресія 24 лютого? Якими були Ваші перші дії?
Завдяки тому, що Раду адвокатів Харківської області завчасно, 23-го лютого, повідомили про те, що у адвоката буде обшук, то завдяки цьому в мене був будильник на п’яту годину ранку. І я збиралася на обшук, бо о шостій ми повинні були зустрічатися із представниками Київщини, які повинні були приїхати та взяти участь у слідчих діях у Харкові, але на жаль зрозуміла, що щось відбувається не те, що повинно відбуватися в мирній Україні.
Слідча дія не відбулася, і вже були інші питання, які були пов’язані з тим – куди евакуювати дитину, що робити з матусею. Першою була думка – вивезти у безпечне місце родину. У нас в Харківській області є будиночок, і я першу половину 24-го лютого займалась саме евакуацією своїх рідних.
А потім треба було організовувати роботу працівників Ради адвокатів Харківщини, треба було організовувати роботу адвокатів на території Харківської області. Я одночасно є заступником Директора регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях, і перше з чим ми зіткнулися – з тим, що треба було забезпечувати роботу сторони захисту в кримінальному процесі на території Харківщини та Луганщини.
А як війна змінила роботу адвокатури та власне Ради адвокатів Харківської області?
Коли була активна фаза бойових дій, працівники Ради адвокатів прийняли рішення працювати дистанційно. Ще завдяки пандемії ми перейшли у деяких питаннях на роботу в онлайн режимі. Ми ще до війни передбачали таку можливість: якщо адвокат з власної безпеки не вважає для себе доречним приходити в Раду, він може подавати певні заяви в онлайн-режимі. Наприклад, це внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України, подання заяви про стажистів, подання заяви про прийом на роботу помічників, наші адвокати мали можливість їх подавати онлайн ще з часів пандемії. І тоді, коли ми прийняли рішення про роботу дистанційно, всі адвокати були повідомлені про роботу Ради адвокатів Харківської області дистанційно.
Чи надаєте Ви підтримку Вашим колегам, які опинилися у скрутному становищі через російську агресію? Яка це підтримка?
Фактично в перші дні війни було зібрано декілька екстрених засідань Ради адвокатів України, ми обговорювали ті питання, які є найважливішими. І одним з пріоритетних питань – була евакуація родин адвокатів. Бо дуже важко, коли у адвокатів маленькі діти, працювати та залишатися беземоційним, адже для адвоката важливим є бути незалежним у прийнятті рішень. Але, коли у тебе родина в небезпеці, то дуже важко залишатись врівноваженим. І більшість адвокатів вимушені були вивозити своїх дітей, сім’ї. Завдяки оперативній роботі Ради адвокатів України було організовано ланцюжок допомоги. Адвокати на Західній Україні дуже нам допомогли: вони зустрічали наші адвокатські родини, розміщували, годували, заправляли бензином і давали можливість вивезти в безпечніші місця наших діточок.
Нещодавно пані Лазарчук у інтерв’ю розповідала нам про діяльність Опікунської ради при Національній асоціації адвокатів України. Ви маєте з ними контакти, співпрацюєте із Опікунською радою?
Неоцінимою допомогою вже є те, що була взагалі сформована така Рада, вона була дуже своєчасною. Саме з перших часів, коли вона так була потрібна адвокатам. Бо іноді адвокати виїжджали в чому пригнули в автівку, навіть не всі документи з собою встигали взяти, не говорячи про гроші.
Я навіть не знаю, якими словами висловити вдячність, тому що вони настільки оперативно, настільки швидко опрацьовували ту величезну кількість заяв, яка до них надходила. На жаль, і адвокати з Харківщини були вимушені звертатися за допомогою. Зверталися і родичі загиблих адвокатів. У нас адвокати пішли до лав Збройних сил України, до Територіальної оборони, деякі і сьогодні там служать, але на жаль, є і загиблі адвокати.
І саме Опікунська рада допомагала коштами сім’ям адвокатів, які загинули, рада допомагала тим адвокатам, в кого були знищені домівки. У нас, на жаль, є такі випадки, коли взагалі знищені будинки адвокатів, в яких жили родини адвокатів, наприклад, батько і донька. Вони будували будинок, і коли він вже фактично вже був побудований, прийшла війна і будинку вже немає. Дуже багато адвокатських робочих місць та офісів постраждало від війни, постраждали пенсіонери-адвокати. Молодь краще сприймає зміни, вони в Електронному суді зараз надають правову допомогу дуже активно, а ті адвокати, хто старші, на жаль, вони не ще опанували Електронний суд, і фактично залишилась без роботи.
Допомога Опікунської ради сильно відчувається, адвокати мені висловлювали неодноразово слова вдячності.
Ви казали, що адвокати захищають Україну у лавах Збройних сил, а є у Вас, можливо статистика, скільки колег боронить нашу державу?
36 адвокатів.
Певно, наразі у адвокатів по всій Україні поменшало роботи, і відповідно багато хто просто опинився у скрутному положенні. Чи звертаються вони до Вас, як до голови Ради адвокатів? Чи в змозі Рада надавати матеріальну чи іншу допомогу у таких випадках?
Ми надаємо допомогу тим адвокатом які звернулись, і які описали свою ситуацію. Адвокати, які працювали хоч трошки – до нас не звертаються. До нас звертаються ті, у кого вже питання такі болючі, кричущі. Коли дійсно вже немає виходу. А ті, у яких хоч якась є робота, ті тримаються.
На жаль зараз і об’єм роботи менший, і оплата у людей менша. Фактично люди залишились без домівок, без роботи. Дуже багато колег зараз працюють на волонтерських засадах. Ми співпрацюємо із благодійними фондами, у нас на Харківщині також працює благодійний фонд Адвокатів Слобожанщини. Тобто, адвокати які працюють у Харкові, мають можливість отримати фінансову допомогу із благодійного фонду Адвокати Слобожанщини, і також з нашого благодійного фонду НААУ.
Хочу звернути ще увагу на те, що адвокати не тільки отримують допомогу, але і надають допомогу. Наприклад, ми щороку 19 грудня відзначали День адвокатури. Для нас це завжди було свято, ми завжди дуже пафосно до цього готувалися: всі дівчатка за півроку готували собі класні сукні, платтячка, туфельки. Дуже готувалися – і зачіски і макіяж. Минулого, 2022 року ми прийняли рішення не святкувати День адвокатури, а кожен адвокат який планував витратити якісь кошти на святкування та урочистості з нагоди цього дня – перерахував в наш благодійний фонд Адвокати Слобожанщини. Зараз ми вивчаємо потреби наших хлопців, які в ЗСУ та їх помічників – бо у нас і адвокати воюють, і помічники адвокатів також. Тож, ми вивчаємо їхні потреби, і зараз потроху забезпечуємо тим, що їм вкрай необхідно.
Скажіть, будь ласка, а хто ще є донорами цих фондів, які Ви назвали, крім самих власне адвокатів?
Якщо ми говоримо про благодійний фонд Адвокати Слобожанщини, донори виключно адвокати, або ті, хто поруч із адвокатами. Що стосується благодійного фонду Національної асоціації адвокатів України, то я дуже вдячна нашим європейським адвокатурам, які дуже допомагають.
На сайті НААУ є звіт з усіма сумами і списком донорів. Я дуже їм вдячна, я приймаю участь у заходах підвищення кваліфікації європейських адвокатів, ми спілкуємось, і адвокати завжди висловлюють слова підтримки і “донатять” нам у благодійний фонд, бо без них ми мабуть би не справились. Дуже велика підтримка відчувається і ми їм дуже вдячні за ту підтримку, яку вони надають адвокатурі України.
А чи багато Ваших колег виїхало з області? Бо Харківщина один з найбільш постраждалих регіонів України, та і зараз там продовжуються постійні обстріли.
Дуже великий відсоток виїжджаючих був у березні 2022-го року. Виїхало дуже багато адвокатів. Але, десь із серпня-вересня адвокати потрохи повертаються, і коли новий адвокат приходить і каже: “Я повернувся”, – я завжди радію, тому що чим нас більше, воно здається навіть наближає Перемогу, коли люди повертаються.
На Вашу професійну думку – чи є у громадян шанси на відшкодування понесених втрат в результаті війни? Які кроки їм необхідно для цього зробити?
Ви знаєте, це просто жах – те що відчувають люди, які усе своє життя будували, економили на власних потребах, купували, мріяли, себе забезпечували, – і на сьогоднішній день прийшла якась гидота і це все розвалила. Це дуже-дуже жахливо. І десь у березні ми утворили групу адвокатів, які активно займаються і зверненням до Європейського суду, і мають активну проукраїнську позицію.І десь у березні ми утворили групу адвокатів, які активно займаються і зверненням до Європейського суду, і мають активну проукраїнську позицію. І вже у середині березня 2022 року ми розуміли, що, війна рано чи пізно закінчиться, і буде дуже багато людей, які прийдуть до нас і скажуть: у нас все розвалили, у нас все пошкодили, що робити?
Ми готували перші позови до суду дуже ретельно. Вивчали, як це зафіксувати, вивчали досвід міжнародних адвокатур, міжнародні експертні висновки про руйнування, і сформували деяку позицію, і почали звертатися до суду, почали саме з тих руйнувань, які були у адвокатів. Почали, скажімо так, на собі тренуватися. І на сьогоднішній день у нас вже є рішення суду, які набрали чинності, там де російська федерація є відповідачем. Зараз ми вже опрацьовуємо порядок саме виконання рішення суду в тій частині, в якої було стягнуто. Але, однозначної і правильної дороги ми ще знайшли. Ми ще плануємо провести деякі заходи. Тобто, як отримати рішення суду – ми вже розуміємо. І я би радила кожному, в кого пошкоджене майно, звертатись до суду, отримувати таке рішення суду. Тому що те, що нам будуть або в рамках репарацій, або в рамках виконавчих проваджень відшкодовувати ці кошти – у мене сумнівів немає.
У нас достатньо підготовлена фахова і судова система і адвокатура для того, щоб відстояти інтереси наших громадян. І я впевнена, що ми пройдемо цей шлях, і наші громадяни отримують відшкодування та відчують те, що держава із ними і я думаю, що так і відбудеться.
Ви маєте на увазі, що треба звертатися до українського суду? Бо багато хто одразу заповнює заяви до Європейського суду з прав людини.
Так, саме до українських судів. Якщо ми говоримо про фізичних осіб – за місцем знаходження такого майна. Якщо ми говоримо про юридичних осіб – то до Господарського суду.
Можливо, є якась особиста історія, пов’язана із Вашими колегами, яка вразила Вас найбільше?
Ви знаєте, я пишаюся тими колегами, які взяли зброю, і пішли захищати нашу державу. Я дуже їм вдячна… Те, що їх зараз з нами зараз немає… говорить про те, що ми завжди будемо їх пам’ятати, завжди їм будемо вдячні, і вони завжди залишиться з нами. Ми плануємо підтримувати їхні родини, у них, на жаль, залишились діточки, які хотіли би бути з батьками… Це жах. Ви знаєте, коли ми спілкувалися із родинами, із жінками, дітьми… це настільки боляче.
Що стосується саме адвокатів, які працювали, я вам хочу сказати, коли над нами літали літаки, і коли бомбили, адвокати розуміли – що ми сторона захисту. І була дуже велика кількість людей, яких затримували зі сторони російської федерації. Спочатку була перша емоція – не захищати їх. Бо вони прийшли руйнувати нашу землю, вони прийшли робити нам погане. Але, потім ми сіли, почитали наш профільний закон, почитали Конституцію, і чітко для себе зрозуміли – ми не маємо право не захищати. Вони так само мають право на захист. Держава Україна – це та держава, яка зобов’язана все робити відповідно до норм міжнародного права. І ми прийняли чітко для себе позицію, що ми будемо працювати. І незважаючи на постріли, на вибухи, на бомбування, адвокати виїжджали на затримання таких осіб, надавали повний пакет правової допомоги таким людям, і виконували свій обов’язок. Я Вам скажу, це було дуже страшно, коли адвокат виїжджає, і тобі телефонує і каже: У разі, якщо щось відбудеться… Ви знаєте, такі емоції, я раніше до війни взагалі ніколи не плакала… а зараз коли це все проговорюєш, пригадуєш усі ці дзвінки… коли адвокат каже: Я їду, але можу не повернутися, проконтролюй якісь там стосовно дітей моменти… це дуже жахливо пригадувати зараз… я дуже емоційно це все сприймаю і пригадую…
Які напрямки і пріоритети діяльності Ради адвокатів Харківщини є зараз, під час бойових дій? Чи вони змінилися, чи залишилися такими самими? Може у Вас щось вийшло на перший план?
Усе те, що ми робили до війни, ми все це робимо. Єдине, що заходи підвищення кваліфікації у нас перейшли у онлайн. Ось тільки з грудня ми почати потроху робити очні зустрічі. У нас при Раді адвокатів Харківської області працюють комітети, я іноді їх жартівливо називаю «кружки по інтересах». І у нас уже декілька комітетів збиралася такими невеличкими групами до 10 осіб, і проводили обговорення з метою підготовки якісних заходів. На жаль, офлайн- інтерактиву жодного не було за період війни, і цього дуже не вистачає, тому що коли змінюється законодавство, дуже важливо наживо це все обговорювати, повивчати.
І ще з нового що у нас з’явилося – буквально мабуть з березня ми почали підтримувати своїх адвокатів гуманітарною допомогою. Те, чого ми ніколи не робили раніше. У нас зараз в Раді продуктові набори, у нас свічки, у нас їжа для військових і для адвокатів-пенсіонерів, які залишилися на Харківщині. Ми допомагаємо, і збираємо якісь потреби для наших військових теж у Раді. Це те, чого ми ніколи не робили. А та робота, яка була до війни, вона як була, так і є, ми правно виконуємо всю необхідну роботу.
Так, війна дуже усіх нас змінила і ми хочемо висловити Вам від нашого журналістського колективу слова подяки.
Ви знаєте, війна реально зробила нас більш сильнішими. Ми настільки згуртувалися. Ми і до війни були достатньо дружньою адвокатурою Харківщини, а з війною усі стали якось трішки ще ріднішими.