5 лютого 2026 року в залі Європейського парламенту відбулася подія, яка, ймовірно, стане поворотною точкою в історії українських правових реформ. Презентація звіту «Національна асоціація адвокатів України в контексті верховенства права та євроінтеграції», підготовленого американською мережею Armada Network, стала тим самим холодним душем, якого так потребував розігрітий популізмом «активістів» Київ. Документ, представлений колишнім конгресменом США Греггом Гарпером, не просто проаналізував стан справ в адвокатурі, а фактично деконструював (демонтував) міфологію, на якій роками будували свою кар’єру вітчизняні «професійні активісти» та окремі чиновники Мін’юсту.
Про це зазначає голова Комітету НААУ з примусового виконання рішень Олександр Черних, інформує LIGA.net.
Довгий час український інформаційний простір існував у штучно створеній бульбашці, де будь-яка критика на адресу так званих «реформаторів» таврувалася як саботаж євроінтеграції. Нам нав’язували думку, що Брюссель вимагає негайного демонтажу існуючої системи адвокатського самоврядування, що всіх треба звільнити, переатестувати, а ключі від професії передати під контроль держави та наглядових рад із громадських активістів. Ця теза стала аксіомою для багатьох грантових організацій, які, власне, і жили за рахунок боротьби з вітряками, які самі ж і малювали.
І ось виявилося, що у Вашингтоні та Брюсселі ситуацію бачать зовсім інакше. Звіт Armada Network став першим системним документом, який поклав на стіл альтернативну реальність — реальність фактів, а не гасел. Порівнюючи цей фундаментальний документ із тими численними «тіньовими звітами» (shadow reports), якими завалювали європейські канцелярії наші активісти, стає зрозумілою прірва між об’єктивним аналізом та замовним популізмом і “менеджерскою адвокацією”.
Перше, що впадає в очі при вивченні американського аудиту, — це нищівна критика методології так званих «тіньових звітів». Експерти Armada звернули увагу на парадоксальну річ: автори цих документів, які часто фінансуються в рамках великих донорських проектів на кшталт шанованої «Право-Justice», примудряються оцінювати діяльність Національної асоціації адвокатів України, навіть не звертаючись до неї за інформацією. Не проводячи елементарний порівняльний аналіз, який лежить в методичних основах будь-якої екпертної діяльнотсі. Тобто діагноз інституції ставлять заочно, без обстеження, так би мовити, пацієнта, базуючись виключно на власних упередженнях та політичній доцільності. При цьому діагноз інколи ставиться просто з фантазій авторів “темників-тіньовіків”, які беруть одне речення з англійського сайту, друге з німецького перекладають так як їм хочеться, при цьому перекручуючи не просто факти, самі принципи. Як було, наприклад в минулому звіті де активісти “забули” як функціонує система підвищення кваліфікації в Англії і що там існує Bar Counsil, як єдиний регулятор стандартів підвищення кваліфікації. Або коли “експертами” беруть двох-трьох осіб, які своїми “експертними думками” просто зводять рахунки з членами дисциплінарних органів Адвокатури, коли є інші 70 000 адвокатів, яких ніхто не питає. Тільки чомусь Євпропарламенту ніхто не показав, а що ж там в середині дисциплінарних проваджень у цих “експертів” і що за такі порушення передбачено в країнах ЄС? Окрім покараних за порушення Закону інших адвокатів “незалежні адвокаційні менеджери” не могли спитати?
Більше того, під час презентації в Брюсселі пролунав термін, який дуже точно описує цей процес — «ехо-камера». Йдеться про замкнену екосистему грантових організацій, які цитують одне одного, створюючи ілюзію масового невдоволення. Одна ГО пише пост у соцмережах, інша вставляє його у свій звіт як «доказ корупції», третя отримує фінансування на боротьбу з цим «доказом». Це замкнене коло, де немає місця альтернативній думці, а головною метою стає не результат реформи, а продовження процесу фінансування. Звіт Armada, на противагу цьому підходу, базується на широкому соціологічному дослідженні, яке показало незручну для грантоїдів правду: реальні адвокати здебільшого довіряють своїм органам самоврядування і не бажають, щоб їхню незалежність розмінювали на політичні експерименти.
Наступним міфом, який розбиває американський звіт, є сакралізація урядової «Дорожньої карти з верховенства права». Останнім часом чиновники Міністерства юстиції, зокрема команда в.о. міністра Людмили Сугак, використовували цей документ як кийок, яким намагалися загнати незалежну адвокатуру в стійло державного контролю. Мовляв, це пряма вимога Єврокомісії, яку не можна обговорювати, а треба лише виконувати.
Проте Грегг Гарпер та аналітики Armada розставили крапки над «і», пояснивши юридичну природу цього документа. Виявляється, «Дорожня карта» — це рамковий документ політики (policy framework), а не директива прямої дії. Вона визначає стратегічні цілі — прозорість, підзвітність, ефективність — але жодним чином не дає мандату на руйнування інституційної пам’яті чи ігнорування профільного законодавства. Спроба Мін’юсту використати євроінтеграційні гасла для встановлення адміністративного контролю над 70-тисячною спільнотою адвокатів була оцінена міжнародними експертами як маніпуляція, що суперечить духу європейського права.
Не менш тривожним сигналом для української влади має стати розділ звіту, присвячений цифровізації. Ми звикли пишатися концепцією «держави у смартфоні», але американські фахівці, дивлячись на наші реалії крізь призму безпеки, називають ідею тотального електронного голосування в адвокатурі «політичною інженерією високого ризику». І з ними важко не погодитися, якщо згадати, що в країні йде війна.
У звіті прямо вказується на загрозу з боку ворожих спецслужб. Створення єдиних цифрових реєстрів та систем онлайн-голосування робить адвокатуру вразливою для кібератак. Злам такої системи це без перебільшення втрата конфіденційних даних захисників, суддів та прокурорів, що в умовах війни рівноцінно диверсії. Крім того, підміна живого обговорення проблем (деліберації) механічним кліком у смартфоні вбиває саму суть самоврядування, перетворюючи його на керований адміністраторами процес. Те, що наші «реформатори» подають як прогрес, західні партнери бачать як ідеальну мішень для ФСБ. Чи ми забули, що “загроза кібератак дещо перебільшена”?
Окремий пласт проблем, піднятий у звіті, стосується морально-етичного аспекту так званої «боротьби за справедливість». Йдеться про фінансову мотивацію тих, хто найгучніше кричить про необхідність змін. Розділ про «грантову економіку» безжально викриває конфлікт інтересів, закладений у діяльність багатьох антикорупційних ГО.
Аналітики Armada констатують, що в Україні сформувалася ціла індустрія, яка фінансово залежить від наявності проблем у державі. Логіка проста: якщо реформа відбудеться успішно і криза зникне, зникне і потреба у фінансуванні цих організацій. Тому їм вигідно постійно підтримувати градус напруги, вигадувати нові «зради» і писати нові звіти. Це бізнес-модель, яка паразитує на інституційній слабкості держави. І коли західні донори починають це розуміти (а звіт Armada свідчить, що нарешті починають), для багатьох вітчизняних грантоїдів це звучить як похоронний дзвін.
Насамкінець варто згадати про ще одну небезпечну тенденцію, яку зафіксували американські дослідники, — Lawfare, або «юридичну війну». Це використання медійних та правових інструментів для знищення репутації опонента. В українських реаліях це проявляється у ганебній практиці ототожнення адвоката з клієнтом. А також зведення особистих рахунків по юридичному бізнесу, прикриваючись “Європейськими стандартами”.
Створення різноманітних «чорних списків» недоброчесних юристів, які формуються громадськими активістами на власний розсуд, публічне цькування захисників, які беруть участь у резонансних справах, — усе це є ознаками системної атаки на правосуддя. Європейський депутат Рейніс Познакс, коментуючи звіт, дуже влучно зауважив, що спроби вмонтувати такі «слабкі елементи» в конструкцію демократії роблять державу вразливою в майбутньому. Адже коли суспільство аплодує порушенню прав «поганого» адвоката, воно саме руйнує той щит, який завтра мав би захистити когось із них.
Підсумовуючи цей розбір, можна констатувати: звіт Armada Network підводить жирну риску під епохою романтичного дилетантизму в українських реформах. Брюссель дав чіткий і недвозначний сигнал: час експериментів минув. Європа не вимагає від нас руйнування інституцій заради красивих слайдів у презентаціях. Вона вимагає інституційної спроможності, поваги до професії та еволюційного розвитку.
Для української влади, зокрема для Міністерства юстиції, цей документ є шансом зупинитися і переглянути свої підходи, відмовившись від кулуарних ігор на користь відкритого діалогу з професійною спільнотою. А для «грантових активістів» це, схоже, початок кінця їхньої монополії на істину. Бо, як з’ясувалося, король не просто голий — він ще й добряче наживається на своїй уявному вбранні.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.