Які тягарі доказування у справах про оспорювання батьківства лягають на позивача та відповідача

11 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – служба у справах дітей
Кобеляцької райдержадміністрації та орган опіки та піклування Кобеляцької
міської ради, про оспорювання батьківства та виключення з актового запису
відомостей про батька дитини.

Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_4, батьком якої записано ОСОБА_1. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і відповідачем виникали конфлікти, під час яких ОСОБА_2 повідомила
про те, що позивач не є біологічним батьком дитини.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, виключив відомості про ОСОБА_1 як батька ОСОБА_4 із актового запису про її народження.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення з огляду на таке.

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана
батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про
особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має права оспорювати батьківство особа,
записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона
знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування
допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123
цього Кодексу.

З урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача
покладається тягар доказування, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

ОСОБА_2 не надав докази, зокрема документи, на підставі яких робився
оспорюваний актовий запис, з даними про те, що ОСОБА_1 знав про відсутність
у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису.

Разом із тим відповідач, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
визнав факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,
встановивши, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_4, про що йому стало
відомо після розірвання шлюбу із відповідачем і враховуючи відсутність належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_4, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо виключення його з актового запису відомостей про батька ОСОБА_4.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі No 532/1348/19 (провадження No 61-17342св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97735881