Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору про відчуження такого майна.
Якщо договором визначено здійснення державної реєстрації однією з умов для переходу права власності, то її недодержання не підтверджує перехід права власності до набувача рухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року у справі за позовом ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» до ТОВ «Плисецький гранітний кар’єр» та ПАТ АБ «Укргазбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – приватного виконавця виконавчого округу Київської області, про визнання права власності та зняття арешту, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25 вересня 2019 року постановою приватного виконавця у межах зведеного
виконавчого провадження про стягнення боргу з ТОВ «Плисецький гранітний кар’єр» (надалі – відповідач 1) на користь АБ «Укргазбанк» (надалі – відповідач 2) накладено арешт, зокрема, на спірні екскаватори; 30 вересня 2019 року зазначене майно описане та арештоване, а 31 січня 2020 року відбулися електронні торги, які зупинені у цій справі ухвалою Господарського суду Київської області від 22 травня 2020 року в порядку забезпечення позовних вимог.
Водночас відповідач 1 та позивач 01 серпня 2016 року уклали договір купівлі-
продажу технологічних транспортних засобів.
26, 27, 28 серпня 2016 року відповідно до платіжних доручень за цим договором
позивач заплатив відповідачу 1 за спірне майно 300 000 гривень, а 31 серпня 2016 року між ними складено акт передачі технологічних транспортних засобів за договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 3.5 цього договору «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця після передачі Екскаватора і його перереєстрації в органах Держгірпромнагляду».
23 червня 2021 року позивачем надано письмові пояснення, до яких долучено
додаткову угоду від 18 червня 2021 року до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01 серпня 2016 року, згідно з пунктом 1 якої: «Сторони домовилися внести зміни до пункту 3.5 договору та викласти його у наступній редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю». Згідно з пунктом 3 угоди: «Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору».
Позивач зауважив, що накладення у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснюється щодо відповідача 1, арешту на спірні екскаватори та проведення торгів з їх реалізації на погашення заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 порушує права позивача як власника цього майна.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов’язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).
Відповідно до статті 34 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі – Закон № 3353-XII) державна реєстрація транспортного
засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов’язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Отже, правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону № 3353-XII та прийнятих на його виконання
нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної
реєстрації окремих видів транспортних засобів.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 8 від 06 січня 2010 року затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів. Юридичні і фізичні особи, інші особи, які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (власники) зобов’язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України. У такий же строк власники зобов’язані перереєструвати технологічні транспортні засоби у разі настання обставин, у зв’язку з якими виникла потреба у внесенні змін у реєстраційні документи (пункт 6 Порядку № 8). Експлуатація незареєстрованих технологічних транспортних засобів забороняється (пункт 8 Порядку № 8).
Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Судами встановлено, що відповідно до пункту 3.5 спірного договору право власності на екскаватор переходить від продавця до покупця після передачі
екскаватора і його перереєстрації в органах Держгірпромнагляду. Тобто необхідною підставою переходу права власності на таке рухоме майно сторони визначили настання двох умов: передача екскаваторів набувачу та їх перереєстрація в органах Держгірпромнагляду. Отже, за відсутності сукупності цих фактів право власності на рухоме майно не могло перейти до набувача виходячи з умов укладеного договору та відповідно до частини першої статті 334 ЦК України.
Суди прийняли як належний доказ додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до спірного договору, якою внесено зміни до пункту 3.5 договору щодо умов переходу права власності до покупця за договором, якою визначено єдину умову для переходу права власності – з моменту передачі екскаватора покупцю.
Разом з тим до 18 червня 2021 року право власності на спірне рухоме майно за цим договором до позивача не перейшло, так як умовами договору визначалася
сукупність двох фактів для переходу права власності (передача предмета договору та його перереєстрація у певному органі – Держгірпромнагляді). Відтак додаткова угода № 1 від 18 червня 2021 року не відповідає вимогам статті 76 ГПК України щодо належності доказів як така, що не може підтверджувати умови переходу права власності за спірним договором на час накладення арешту на спірні екскаватори – 25 вересня 2019 року.
Велика Палата Верховного Суду виснує про те, що на час вчинення у виконавчому провадженні 25 вересня 2019 року арешту спірних транспортних
засобів на виконання судових рішень про стягнення на користь відповідача 2
грошових коштів у зведеному виконавчому провадженні діяли умови щодо
переходу права власності за договором 01 серпня 2016 року, які передбачали сукупність настання двох обставин (передачі транспортних засобів та здійснення їх перереєстрації).
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт. Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт шість статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі – Закон про забезпечення) про забезпечення у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.
Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному
реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.
Відповідно до пункту п’ятого статті 37 Закону про забезпечення до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених Законом. До цієї категорії обтяжень належить, у тому числі, арешт, накладений виконавцем у виконавчому провадженні.
Суди попередніх інстанцій не встановили, чи був зареєстрований арешт спірного
майна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Водночас Велика Палата
бере до уваги, що додаткова угода до договору купівлі-продажу спірного майна,
яка була спрямована на передання права власності на нього, була укладена 18 червня 2021 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту. Отже, на момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ «Плисецький гранітний кар’єр» не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов’язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше. Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що право власності на спірні транспортні засоби за договором від 01 серпня 2016 року не перейшло до позивача на час накладення арешту на них приватними виконавцем постановою 30 вересня 2019 року. А послідуюча зміна умов переходу права власності з виключенням вимоги щодо державної перереєстрації (як його складової частини за додатковою угодою від 18 червня 2021 року) не надає позивачу права на визнання в судовому порядку його власності на спірне рухоме майно як таке, що було обтяжене згідно з постановою судового виконавця про накладення арешту на спірні транспортні засоби 30 вересня 2019 року. Дії позивача, направлені на зловживання правом з наміром перешкодити відповідачу 2 задовольнити свої вимоги до відповідача 1 в ході виконавчого провадження з виконання судових рішень про стягнення кредитних заборгованостей з відповідача 1 не підлягають судовому захисту.
Тому судові рішення про визнання за позивачем права власності на спірні екскаватори та зняття з них арешту, накладеного приватним виконавцем, слід
скасувати.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 5 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/110208958.