Звільнення від відбування покарання з випробуванням не є невід’ємною частиною покарання, призначеного за попереднім вироком, а виступає способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у разі вчинення особою нового злочину під час іспитового строку.
Обставини справи: суд першої інстанції вироком від 19.12.2019 засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 НМДГ. На підставі статей 71, 72 КК суд повністю приєднав до призначеного покарання покарання, призначене вироком місцевого суду від 24.11.2016, і остаточно призначив засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 100 НМДГ та обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Відповідно до ст. 75 КК суд першої інстанції звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді обмеження волі, встановивши іспитовий
строк тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд залишив це рішення без зміни.
У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що апеляційний суд не виправив
помилку суду першої інстанції, який не призначив ОСОБА_1 остаточного покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, чим порушив приписи ч. 1 ст. 71 КК. На думку прокурора, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущене судом першої інстанції та не виправлене апеляційним судом, призвело до призначення остаточного покарання ОСОБА_1 з випробуванням та іспитовим строком, що суперечить положенням статей 71, 75, ч. 3 ст. 78 КК.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів зазначає, що питання в цій справі полягає у можливості застосування ст. 75 КК у разі призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК. Суд виходить з того, що призначення ст. 75 КК полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового
строку підтвердити можливість її виправлення та інтеграцію в суспільство без
відбування призначеного покарання.
Аналіз положень КК (ч. 3 ст. 78, частин 1, 4 ст. 71, ч. 3 ст. 72), п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 No 7 «Про судову практику призначення судами
кримінального покарання» вказує на те, що у випадку вчинення злочину під час
іспитового строку покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням,
вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, що має
приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, звільнення від покарання з випробуванням законодавець не вважає невід’ємною частиною
покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
У цій справі місцевий суд вироком від 24.11.2016 засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням.
У період іспитового строку ОСОБА_1 вчинив новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 185 КК.
Оскарженим вироком суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді штрафу, до якого на підставі статей 71, 72 КК повністю приєднав покарання за попереднім вироком. Водночас відповідно до ст. 75 КК звільнив засудженого від відбування покарання у виді обмеження волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зазначених порушень кримінального закону не усунув.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не врахували, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону.
Детальніше з текстом постанови ВС від 14.09.2021 у справі No 127/25037/17 (провадження No 51-4700км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/99861342