2 липня 2026 року Перша секція Європейського суду з прав людини ухвалила рішення у справі «A.P. та R.P. проти Польщі» (заява № 1298/19), констатувавши порушення статті 8 Конвенції щодо права другого заявника — дитини — на повагу до приватного життя, а також порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 щодо цього ж заявника. Водночас Суд не встановив порушення права заявників на повагу до сімейного життя.
Обставини справи
Перша заявниця, громадянка Польщі, проживає у Великій Британії в одностатевих стосунках зі своєю партнеркою. 27 листопада 2014 року вона народила сина — другого заявника, зачатого за допомогою донора сперми, знайденого через спеціалізований інтернет-портал. Британське свідоцтво про народження визначає першу заявницю матір’ю дитини, а її партнерку — другим батьком («parent»).
Польські органи послідовно відмовляли транскрибувати це свідоцтво до польського реєстру актів цивільного стану, посилаючись на застереження публічного порядку: за польським сімейним законодавством матір’ю дитини є жінка, яка її народила, а батьком — виключно чоловік, незалежно від способу встановлення батьківства. Директор реєстру, воєвода, окружний адміністративний суд та Верховний адміністративний суд одноголосно підтримали цю позицію на всіх інстанціях, останній — рішенням від 20 червня 2018 року.
Внаслідок відмови другий заявник, попри автоматичне набуття польського громадянства за походженням від матері-польки, не міг отримати польський паспорт, посвідчення особи чи ідентифікаційний номер PESEL. Безгромадянства родина уникнула лише завдяки підтвердженню британського громадянства дитини.
Питання прийнятності: чому справу не відхилили одразу
Уряд Польщі заперечував застосовність статті 8, посилаючись на попередню практику у справі «S.-H. проти Польщі», де аналогічну скаргу визнано неприйнятною. Суд відрізнив цю справу: на відміну від S.-H., у теперішній справі не оспорювався сам факт набуття дитиною польського громадянства за народженням, а відмова органів влади прямо й послідовно обґрунтовувалася захистом «традиційної моделі сім’ї» — тобто сексуальною орієнтацією батьків, а не обставинами сурогатного материнства. Це дало Суду підстави застосувати комбінований підхід (заснований на причинах і на наслідках заходу) і визнати статтю 8 застосовною.
Сімейне життя: порушення не встановлено
Щодо права на повагу до сімейного життя Суд дійшов висновку, що заявники не довели існування реальних практичних перешкод у здійсненні спільного сімейного життя: сім’я проживає у Великій Британії, де стосунки між дитиною і обома матерями визнані від народження, і жодних конкретних планів переїзду до Польщі не існувало. Тому Суд визнав, що порушення статті 8 щодо сімейного життя немає — рішення прийняте 5 голосами проти 2.
Приватне життя дитини: ключове порушення
Інша ситуація склалася щодо приватного життя другого заявника. Суд визнав, що відмова зареєструвати свідоцтво про народження створила стан правової невизначеності, що є втручанням у право дитини на приватне життя, оскільки охоплює правовий зв’язок «батько-дитина» — істотний елемент особистої ідентичності.
Суд визнав, що втручання мало законну підставу (положення польського закону про акти цивільного стану) і переслідувало легітимну мету захисту прав та свобод інших осіб. Однак воно не було необхідним у демократичному суспільстві: органи влади не провели змістовного аналізу найкращих інтересів дитини і фактично автоматично застосували застереження публічного порядку, жодним чином не оцінивши наслідків відмови для особистої ідентичності хлопчика.
Суд підкреслив принципову тезу: інтереси дитини не можуть залежати виключно від сексуальної орієнтації її батьків, а правове становище дитини має бути захищене незалежно від сімейної структури, у якій вона народилася. Захист традиційної сім’ї не повинен ставити під сумнів необхідність захисту дітей одностатевих пар.
Суд також звернув увагу на відсутність у польському законодавстві будь-якого альтернативного механізму визнання правового зв’язку дитини з нею-небіологічним батьком в одностатевій парі — ані спільне усиновлення, ані усиновлення партнером не передбачені для одностатевих пар. Це вирішило справу на користь заявника: 5 голосами проти 2 Суд визнав порушення статті 8 щодо приватного життя другого заявника.
Дискримінація
Щодо статті 14 у поєднанні зі статтею 8 Суд встановив: рішення національних органів на кожному етапі прямо ґрунтувалися на сексуальній орієнтації батьків дитини, що становить неприйнятну за Конвенцією відмінність у ставленні. Порушення стосовно приватного життя другого заявника визнано 4 голосами проти 3, тоді як щодо сімейного життя обох заявників і приватного життя першої заявниці дискримінації не встановлено.
Компенсація
Суд присудив другому заявнику 5000 євро моральної шкоди, відхиливши вимогу про компенсацію судових витрат через відсутність підтвердних документів.
П’ять окремих думок: глибокий розкол у складі палати
Рішення супроводжується безпрецедентною кількістю окремих думок — п’ятьма з семи суддів.
Судді Кренц і Кучс вважають, що Суд мав визнати порушення й щодо сімейного життя заявників, а не лише приватного життя дитини — на їхню думку, штучне розмежування цих двох аспектів є методологічно непослідовним, адже сім’я має глибоке коріння в Польщі: розмовляє польською вдома, регулярно проводить час у країні, а відмова у визнанні статусу якраз і перешкоджає планам переїзду.
Судді Веннерстрьом і Деренчинович у спільній окремій думці, навпаки, категорично не погоджуються з визнанням порушення статті 8 узагалі, вважаючи, що поріг застосовності не був досягнутий: дитина не зазнала серйозних негативних наслідків, порівнянних зі справою «G.T.B. проти Іспанії», де заявник роками був фактично позбавлений документів. На їхню думку, більшість невиправдано розширила сферу застосування статті 8, застосувавши елементи «підходу на основі причин» до дитини, чий особистий вибір (на відміну від вибору матері) взагалі не був предметом спору.
Суддя Хабле, погоджуючись із визнанням порушення щодо приватного життя дитини, водночас заперечив проти визнання дискримінації за статтею 14, вважаючи, що аргументація щодо сексуальної орієнтації першої заявниці не може автоматично поширюватися на саму дитину.
Значення рішення
Справа розвиває усталену практику Суду у справах про транскордонне визнання батьківства (зокрема «Меннессон проти Франції», Консультативний висновок 2019 року), поширюючи логіку захисту найкращих інтересів дитини на ситуації, що не пов’язані з сурогатним материнством, а стосуються виключно відмови визнавати одностатеве батьківство, встановлене за кордоном. Рішення також перебуває у діалозі з практикою Суду ЄС (справа C-490/20 «Столична община»), який вимагає від держав-членів видавати дітям одностатевих пар документи, що посвідчують особу, незалежно від невизнання одностатевого батьківства в національному праві.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.