Велика Палата Верховного Суду 18 червня 2026 року ухвалила постанову у справі № 990SCGC/21/25, якою залишила без задоволення скаргу судді Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) на рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) від 4 березня 2025 року про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення з посади. Примітно, що сам документ, який ідентифікує заявника як «ОСОБА_1», в одному з епізодів прямо називає розглянуту ЄСПЛ справу «Вовк проти України» (заява № 54353/20) — тобто йдеться про Павла Вовка, багаторічного голову ОАСК.
Постанова містить 762 пронумеровані пункти, що є вкрай нетиповим навіть для рішень Великої Палати. Це пояснюється специфікою справи: судова колегія мала дослідити чотири окремі дисциплінарні скарги, що охоплюють понад 250 томів матеріалів кримінальних проваджень, десятки стенограм негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) та розлогу аргументацію заявника щодо процедурних порушень.
Суть дисциплінарних звинувачень
Третя Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 встановила в діях судді склад дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини 1 статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» — грубе порушення норм суддівської етики, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. В основу рішення лягли чотири епізоди, встановлені за скаргами заявника ОСОБА_9.
Перший епізод. У лютому-березні 2019 року, обіймаючи посаду голови ОАСК, суддя в позапроцесуальний спосіб намагався вплинути через тодішнього члена ВРП на непритягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Шостого апеляційного адміністративного суду. Зафіксовані НСРД телефонні розмови містять фрази на кшталт «хоча б апеляцію мені відмаж».
Другий епізод. З метою встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) суддя організував подання численних адміністративних позовів до членів ВККС, а також чинив тиск на суддю ОАСК, який відмовився ухвалити вигідне для нього рішення у справі щодо повноважень членів ВККС. 31 травня 2019 року він зателефонував члену ВККС із проханням «закинути подалі» кваліфікаційне оцінювання цього судді.
Третій епізод. Організація фіктивного повідомлення про мінування адміністративної будівлі ВРП з метою зірвати засідання Другої Дисциплінарної палати, на якому розглядалося питання притягнення до відповідальності його заступника.
Четвертий епізод. Причетність до розроблення плану із зупинення кваліфікаційного оцінювання суддів ОАСК і блокування роботи ВККС через тиск на конкретного члена Комісії, включно з ініціюванням його виклику на допит до Державного бюро розслідувань.
Ключове правове питання: чи можна використовувати матеріали НСРД у дисциплінарному провадженні
Центральним юридичним питанням справи стала допустимість використання протоколів негласних слідчих дій, отриманих у межах кримінальних проваджень, як доказів у дисциплінарному провадженні. Заявник наполягав, що це порушує статтю 255 КПК України, яка забороняє використання таких матеріалів для цілей, не пов’язаних із кримінальним провадженням.
Велика Палата дала розгорнуте тлумачення: заборона статті 255 КПК стосується лише інформації, яка не використовується у відповідному кримінальному провадженні. Якщо ж матеріали НСРД є частиною кримінального провадження і прокурор відповідно до статті 222 КПК надав дозвіл на їх розголошення для дисциплінарних цілей, використання таких доказів дисциплінарним органом є правомірним. Суд підкреслив, що дисциплінарне і кримінальне провадження є автономними видами відповідальності, а відсутність вироку не є перешкодою для дисциплінарного стягнення.
Окремо Суд проаналізував це питання крізь призму статті 8 Конвенції про захист прав людини (право на приватне життя), послався на практику ЄСПЛ у справах «Адомайтіс проти Литви» та «Гогітідзе та інші проти Грузії» і дійшов висновку, що втручання було законним, переслідувало легітимну мету (запобігання зловживанням у судовій системі) і було пропорційним з огляду на посаду заявника та серйозність встановлених дій.
Процедурні заперечення заявника
Заявник висунув розлогий перелік процедурних заперечень: неповноважний склад ВРП через нібито порушення кворуму при розгляді відводів дев’яти членів Ради; необхідність відводу кількох членів ВРП через попередню обізнаність з обставинами справи; неналежне повідомлення про засідання через отримання повідомлення за сім, а не за десять днів до розгляду; відсутність мотивів щодо відхилення клопотань про виклик свідків.
Велика Палата послідовно відхилила кожен із цих доводів. Зокрема, щодо кворуму Суд роз’яснив: закон не вимагає участі не менше дванадцяти членів для розгляду заяви про відвід — відведений член ВРП враховується для визначення кворуму, але не голосує. Щодо повідомлення про засідання Суд застосував практику ЄСПЛ (справи «Чірікоста і Віола проти Італії», «Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії») про обов’язок сторони добросовісно цікавитися перебігом власної справи, і встановив, що заявник, будучи обізнаним про попереднє засідання, мав можливість дізнатися про перенесену дату з офіційного сайту ВРП.
Строки притягнення до дисциплінарної відповідальності
Значну частину постанови присвячено перевірці дотримання трирічного строку застосування дисциплінарного стягнення, встановленого частиною 11 статті 109 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Велика Палата виправила помилки Дисциплінарної палати у визначенні конкретних дат вчинення триваючих проступків (наприклад, замість 5 червня 2019 року встановила датою одного з епізодів 11 березня 2019 року), однак дійшла висновку, що ці уточнення не впливають на кінцевий результат — за жодним з чотирьох епізодів строк притягнення до відповідальності не сплив, оскільки значні періоди виключаються з розрахунку через тимчасову непрацездатність судді та тривалість самого дисциплінарного провадження.
Правова позиція щодо балансу незалежності та відповідальності суддів
Велика Палата сформулювала принципову тезу: важливість незалежності суддів не означає відсутності відповідальності. Якщо неправомірна поведінка судді здатна підірвати суспільну довіру до судової влади, порушення дисциплінарного провадження відповідає суспільному інтересу. Суд послався на Висновок Венеційської комісії № 880/2017, згідно з яким кримінальна і дисциплінарна відповідальність не є взаємовиключними, а відсутність вироку не виключає дисциплінарного проступку через різний характер цих видів відповідальності.
Підсумок
Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність жодної з чотирьох підстав для скасування рішення ВРП, визначених статтею 52 Закону «Про Вищу раду правосуддя»: склад ВРП був повноважним; рішення підписане всіма членами, які брали участь у голосуванні; суддя був належно повідомлений про засідання; рішення містить достатні мотиви і посилання на визначені законом підстави відповідальності. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.