У справі No904/9896/17 банк звернувся до суду з позовом до товариства про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов’язань за кредитним договором в частині сплати кредитного боргу, що підтверджується судовим рішенням. Проте після укладення іпотечного договору відповідач самовільно здійснив реконструкцію предмета іпотеки, що призвело до зміни його технічних характеристик,і відчужив майно на користь Особи-2 та Особи-1. Оскільки правочин з відчуження іпотечного майна без згоди іпотекодержателя відповідно до статті 12 Закону України “Про іпотеку” є недійсними, тобто нікчемним, то треті особи, які вчинили його, не набули речових прав на іпотечне майно. У зв’язку з цим позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який внаслідок нікчемності правочинів про відчуження майна не вибував з власності відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 позов задоволено.
Суд першої інстанції констатував наявність у позивача права на задоволення грошових вимог до відповідача за рахунок предмета іпотеки внаслідок невиконання ним кредитних зобов’язань. Оскільки відповідач без згоди позивача як іпотекодержателя здійснив реконструкцію предмета іпотеки і новий змінений об’єкт утворений з прив’язкою до вже наявної забудови, на реконструйоване майно поширюється дія іпотеки.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.
Дослідивши зміст проведеної у справі на стадії апеляційного перегляду судової будівельно-технічної експертизи, суд апеляційної інстанції встановив, що нерухоме майно, передане відповідачем в іпотеку за договором,та нерухоме майно, право власності на яке набуто за договором купівлі-продажу, є двома окремими, непов’язаними між собою об’єктами нерухомості. У зв’язку з цим на нерухоме майно, яке є предметом заявлених у цій справі позовних вимог, не поширюється дія положень статті 23 Закону України “Про іпотеку”.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції, звернувши стягнення на майно, власниками якого на момент подання позову є треті особи, не врахував, що саме вони повинні бути належними відповідачами у справі, проте вимог до них позивач не заявляв, а визначив їх процесуальний статус як треті особи без самостійних вимог на предмет спору.
ВС констатував, що суд апеляційної інстанції (як і суд першої інстанції, проте з протилежним висновком по суті спору) для вирішення спору визначив головним питання про те,чи є нерухоме майно, яке набуте у власність третіми особами та становить предмет позовних вимог банку у справі, таким, що створене внаслідок реконструкції майна, переданого відповідачем в іпотеку за договором.
Водночас апеляційний господарський суд не звернув уваги на таке.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.
При цьому згідно з частинами першою, другою статті 23 зазначеного Закону вразі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи,у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором утому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов’язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов’язань іпотекодержатель в силу частини 1 статті 33 Закону України “Про іпотеку” має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на цей момент.
Постанова КГС ВС від 24.06.2020 у справі No904/9896/17 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90025246
Аналогічна правова позиція висловлена і у постановах КГС ВС від 07.05.2019 у справі No926/3371/17, від 23.01.2020 у справі No916/2558/18, від 18.04.2019 у справі No15/5009/1800/11, від 05.05.2020 у справі No161/6253/15-ц.