Заставодавець, який вніс заставу за підозрюваного, може втратити ці кошти через порушення, яке вчинив не він, і Європейський суд з прав людини не вважає це покаранням у розумінні Конвенції. Суд визнав неприйнятною заяву Наталії Микитась, яка внесла 80 млн грн застави за чоловіка — колишнього народного депутата, обвинуваченого у справі про розкрадання. Частину цих коштів суд звернув у дохід держави, а решту згодом заарештував.
Що вирішив Суд
Комітет П’ятої секції ЄСПЛ одноголосно визнав заяву неприйнятною ухвалою від 10 вересня 2026 року у справі Mykytas v. Ukraine (dec.), заява № 45849/20. Сторони отримали письмове повідомлення про ухвалу 1 жовтня 2026 року. Ухвала про неприйнятність є остаточною.
Заявниця скаржилася на порушення статті 7 Конвенції (ніякого покарання без закону) і статті 1 Першого протоколу (захист власності). Скаргу за статтею 7 Суд відхилив як несумісну з положеннями Конвенції ratione materiae, а скарги щодо права власності — як явно необґрунтовані.
Як розвивалася справа
Чоловіку заявниці, колишньому народному депутату та керівнику державної будівельної компанії (у рішенні Суду — «М.»), у жовтні 2019 року повідомили про підозру у розкраданні державного майна; за версією обвинувачення, держава втратила близько 80 млн грн. Вищий антикорупційний суд визначив заставу в 5,5 млн грн, але Апеляційна палата ВАКС за скаргою прокурора збільшила її до 80 млн грн і поклала на підозрюваного обов’язки, зокрема не спілкуватися з іншими підозрюваними. Заставу внесла дружина.
У квітні 2020 року ВАКС звернув усю заставу в дохід держави, дійшовши висновку, що М. спілкувався з іншими підозрюваними і погрожував їм. Апеляційна палата зменшила суму до 30 млн грн: М. порушив лише один з покладених обов’язків, а не всі. Решту, 50 млн грн, заявниці повернули, коли заставу замінили домашнім арештом.
Однак уже через вісім днів, 25 червня 2020 року, ВАКС на ці 50 млн грн на рахунку заявниці наклав арешт для забезпечення можливої конфіскації — як на спільне майно подружжя. Заявниця посилалася на договір про поділ майна, укладений з чоловіком через п’ять днів після повідомлення йому про підозру. Апеляційна палата зменшила арештовану суму до 25 млн грн — частки М. у спільному майні, а договір визнала зловживанням правом, спрямованим на захист активів від арешту і конфіскації.
Аргументи заявниці
Заявниця наполягала, що звернення застави в дохід держави було кримінальним покаранням для неї самої, хоча обвинувачення їй не висували, а обов’язки покладалися не на неї, а на чоловіка. Вона також стверджувала, що її не повідомили про можливість втратити заставу, а ухвала від 22 жовтня 2019 року, якою було визначено заставу, на момент зустрічі чоловіка з іншими підозрюваними вже втратила чинність.
На думку заявниці, захід був непропорційним: відповідальність понесла вона, а не обвинувачений, хоча закон дозволяв застосувати до нього самого альтернативну санкцію — штраф. Арешт коштів вона вважала безпідставним, оскільки гроші належали їй особисто, а не чоловікові.
Чому Суд не погодився
Щодо статті 7 Суд зазначив, що заявницю не засуджено за жоден злочин, а звернення застави мало на меті забезпечити належну поведінку її чоловіка в кримінальному провадженні, а не покарати її. Суд протиставив цю ситуацію справі Koval v. Ukraine, у якій захід було спрямовано проти самого обвинуваченого. Значні фінансові наслідки, за висновком Суду, самі по собі не роблять захід покаранням, тим паче що позбавлення волі заявниці не загрожувало.
Щодо права власності Суд кваліфікував і звернення застави, і арешт коштів як контроль за користуванням майном. Він нагадав, що не виступає судом четвертої інстанції, і не побачив ознак свавільного застосування норм. Суд погодився з українськими судами, що заявниця на момент внесення застави знала текст ухвал, якими визначено обов’язки і наслідки їх порушення, а закон не вимагає продовжувати строк дії застави окремими ухвалами.
Пропорційність Суд оцінив, зокрема, через те, що провадження було змагальним, заявниця брала в ньому участь, а Апеляційна палата ВАКС зменшила і суму звернення застави, і суму арешту. Щодо арешту Суд урахував його тимчасовий характер і те, що національні суди детально дослідили договір про поділ майна та визнали його спробою уникнути можливої конфіскації.
Що це означає для захисту
Ухвала підтверджує ризики, про які адвокат має попереджати клієнта, що погоджується внести заставу за іншу особу. За статтею 182 КПК України заставодавцю мають роз’яснити, у вчиненні якого злочину підозрюється особа, яке покарання їй загрожує, обов’язок заставодавця забезпечити належну поведінку підозрюваного та наслідки невиконання обов’язків. Посилання заставодавця на необізнаність навряд чи спрацює, якщо в платіжних документах зазначено реквізити ухвали, яка ці наслідки роз’яснювала.
Аргумент про те, що застава «спливла» разом зі строком дії ухвали про обов’язки, у цій справі не спрацював ні в українських судах, ні в ЄСПЛ. А поділ майна подружжя, укладений після повідомлення про підозру і невигідний одному з подружжя, суди можуть розцінити як зловживання правом і не врахувати при арешті.
Водночас справа показує, що в межах національного провадження аргументи про пропорційність мають реальну вагу: саме на апеляційному етапі суму звернення застави зменшили з 80 до 30 млн грн, а арешт — з 50 до 25 млн грн.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Застава — це не покарання: які підходи ЄСПЛ мають ураховувати українські суди – член Комітету НААУ з питань захисту прав людини Глядик — стандарти ЄСПЛ щодо розміру застави і практика визначення надмірних сум в Україні.
- Застава не є видом покарання, це тільки процесуальний примус – адвокат Семен Ханін — про суперечності у визначенні застав у провадженнях ВАКС, коли майно родичів, здатних її внести, одночасно арештоване.
- Поділ майна подружжя порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт— як Верховний Суд оцінює поділ майна подружжя, спрямований на уникнення стягнення.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.